Чим саме вразив мене цей твір? По-перше, своєю реалістичністю. Повість є автобіографічною, тобто описані події, дійсно, відбувалися з автором у дитинстві. А про те, що було насправді, завжди читати цікавіше. По-друге, мені сподобалося, що Михайло Стельмах не намагається прикрасити образи червоноармійців та возвеличити радянську владу. До речі, у шістдесяті роки, коли була написана повість, деякі письменники це робили. І, по-третє, не можна не відзначити майстерність художнього слова автора. Письменникові однаково добре вдається зобразити красу природи, описати події, людей, передати їхні думки та почуття.
Коли читаєш про жагу малого Михайлика до отримання знань, про спробу написати власну п’єсу, переймаєшся до нього великою симпатією. Приходить розуміння, що письменницький талант Михайла Стельмаха — дар від Бога, з яким він народився на цей світ.
Дізнавшись про дитинство автора повісті, я мушу визнати, що побутові та інші умови життя сучасних дітей набагато кращі. Ми добре харчуємося, не відчуваємо нестачі в одязі та взутті, вільно відвідуємо школу. Ми можемо читати необмежену кількість цікавих книжок, весело проводити своє дозвілля. Майже всього цього хлопчик Михайлик був позбавлений. Але попри злидні та труднощі він виріс гідною людиною, став відомим письменником.
На мою думку, повість «Гусі-лебеді летять…» залишає після себе світлі, теплі, трохи сумні враження. Саме такими є спогади Михайла Стельмаха про своє дитинство.
