Характеристика Омелько Кайдаш Омелько Кайдаш: стельмах, небагатослівний, забобонний, віруючий, «зазнав панщане горе», полюбляє перехилити чарку. «Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.» Характеристика Маруся Кайдашиха «Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства». Маруся Кайдашиха — «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся. Характеристика Карпо «Кайдашева сім’я» Карпо: мовчазний, жорсткий, «з нього буде добрий посіпака», працьовитий. «Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.» Характеристика Мотрі «Кайдашева сім’я» Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у вку», заможна, галаслива, жорстока. «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.» Характеристика Лаврін «Кайдашева сім’я» Лаврін: лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний. «Молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.» Характеристика Мелашка «Кайдашева сім’я» Мелашка: вродлива, добра, лагідна, з бідної сім’ї, тиха. «Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.»
Ім’я Т. Г. Шевченка відоме всьому світові. Його творчий доробок — справжній літопис долі та історії українського народу. Народні жалі й радощі знайшли своє втілення у віршах Поета. Образи і сюжети для своїх творів він черпав з народної творчості. Усе своє життя Великий Кобзар присвятив своєму народу, пишучи про нього і для нього. Одним із найліричніших його творів є балада «Тополя», у якій поет оспівує благородство почуттів дівчини, яка змогла зберегти вірність своєму коханому.Усіх подорожніх дивувала одинока тополя, яка височіла край дороги. Гнув її «стан високий» вітерець, і здавалося, ніби чомусь плакало те дерево. І справді, не звичайним було воно: то зачарована дівчина перетворилася на тополю від суму за своїм нареченим. Щиро кохалися молодята. Але зла доля розлучила їх навіки. Поїхав парубок на війну і загинув десь у боротьбі за свою Україну. А дівчина все чекає, «сохне вона, як квіточка». Проте мати її вирішила сама влаштувати життя своєї доньки:«Чого в’янеш, моя доню?» —Мати не спитала,За старого, багатогоНищечком єднала.Але не потрібні були багатства дівчині. Краще було померти для неї, ніж вікувати із нелюбом і зрадити своє кохання. Пішла вона вночі до ворожки, аби дізнатися про свою долю:Коли нежив чорнобривий,Зроби, моя пташко,Щоб додому не вернулась…Знала мудра жінка життя молодої. Давно вже приготувала для неї чарівне зілля, яке б могло до й. Тричі мала випити дівчина те зілля. Але не повернувся козак до неї. Немов на крилах, понесло її до поля. Співала і благала долі. І сталося диво — перетворилася вона на одиноку тополю. І тепер лише вітер її стрункий стан гне додолу.Мене вразила ця балада своєю ліричністю і глибиною зображення нещасливої любові закоханої пари: в ній тісно переплітаються сюжет і художні тропи з народною символікою й поетикою, доповнюючи враження читача від прочитаного твору.
У статті "Дещо про ідею жіночого руху" О. Кобилянська зазначала: "Чим озброєна вона (жінка) до боротьби за існування, що зроблено для неї, щоб дати їй жити, як не перечить, не забороняє того природа: жити відповідно до своїх здібностей, своєї сили і своїх вимагань!.. їй лише одно не забороняється, в неї лише одна зброя в житті, а то: сльози, сльози, сльози!..". Проте у повісті " Земля " письменниця відходить від задекларованого, зображуючи два протилежних по своїй суті образи молодих жінок. Одна з них, бідна наймичка Анна є втіленням добра, жіночості. Інша, Рахіра — прадавня жінка-спокусниця, яка штовхає свого чоловіка до пізнання зла і разом з ним опиняється поза межами раю. Отже, виходить, що перша жінка — людина, яка викликає співчуття, а друга — осуд.
