Коломийка — це дворядкова народна пісня, традиційний жанр українського фольклору. Від інших пісень коломийки відрізняються тим, що, по-перше, вони дуже короткі - в них лише два рядки по 14 складів у кожному. По-друге, ці коротенькі пісеньки можуть виступати приспівками до танцю. По-третє, коломийки часто мають імпровізаційний характер, тобто їх можуть вигадувати "на ходу" і тут же співати. Вміння складати і співати коломийки під час свята дуже поважалося у народі, особливо у молоді.
Наш український народ шанує пісню ще з давніх давен. В них наші предки описували події, які відбувалися на той час, побут, свята, тощо. Українські пісні класифікуються на: народні, обрядові, календарно-обрядові, родинно-обрядові, побутово-ліричні, родинно-побутові, соціально-побутові, епічні. Українські народні пісні можна розтлумачити, як фольклорні твори, які створені в усі епохи розвитку нації, зберігаються в народній пам'яті й передаються з вуст в уста. Твори анонімні, бо імена першотворців, як правило, невідомі. Народна пам'ять берегла імена лише деяких авторів пісень. Це Маруся Чучуй, Семен Климовський. Друга частина народних пісень - літературного походження: "Реве та стогне Дніпр широкий", "Ніч яка місячна". Є такі різновиди українських пісень: голосіння, жартівливі, історичні, козацькі, думи, балади, колискові, колядки, щедрівки, кріпацькі, купальські, ліричні, наймитські, обрядові, побутові, рекрутські, стрілецькі, патріотичні, повстанські, танці, хороводи і чумацькі. Не забуваємо такі чудові пісні, як: "Гуцулка Ксеня", "Смерека", "Червона рута", "Ніч яка місячна", "Край". З цього усього можна твердо сказати, що пісня це душа українського народу.
Мені дуже подобається читати казки. Найбільше мене дивує те, як майстерно наш народ зміг сумістити у казках повчальність із цікавим захоплюючим сюжетом.Казка "Про правду і кривду" з усіх прочитаних мною народних казок сподобалась мені чи не найбільше. У казці розповідається, як дядько та його племінник вирішили визначити, як краще жити — правдою чи кривдою. Спитавши трьох подорожніх, вони тільки й почули, що правди вже ніде нема і краще жити кривдою, Але правдивий племінник не зрікся своєї віри у добро, Підслухавши розмову чортів, він дізнався, як до людям загатити греблю, як повернути воду цілому місту, яке гинуло без питної води, і як врятувати від хвороби царську дочку. Зрештою, юнак став королем цілого царства, а його дядько не тільки залишився простим купцем, а й не позбувся своєї нечесної вдачі і заздрощів, які постійно мучили його, — за це він поплатився своїм життям.Казка «Про правду і кривду» не втратила свого значення; і зараз багато хто вважає, що правди не залишилося, а кривда та нечесність — єдиний б заробити, досягти чогось у суспільстві. Ця казка є дуже повчальною, вона вчить нас того, що з будь-якого становища є вихід, що зло завжди буде покаране, а добро нагороджене. Але добрі справи треба робити не задля нагороди, а від щирого серця, тільки тоді ти зможеш вважати себе доброю і чесною людиною, таким тебе вважатимуть і оточуючі.У казці «Про правду і кривду» є і образи чортів, є і королі, принцеси, царства. Це образи або фантастичні, або такі, що були тільки колись у далекому минулому. Тож відійшли у далечінь сторіч королі та принцеси, але життєві правила, висловлені у казці, залишилися з нами. Життя «по правді» — єдиний б досягти чогось, зберігши чисте сумління, спокій на серці та привітне шанобливе ставлення оточуючих. Якщо кожен із нас візьме собі за життєве гасло прості правила, висловлені у народних казках, жити на землі стане краще усім, Тож навчаймося життєвої мудрості з казок нашого народу!
