М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Іть будь ласка іть завтра контрольний твір завтра контрольный сочинение твір на тему родинно-побутові пісні в літературі сочинение на тему семейно бытовые песни в

👇
Ответ:
alina1922
alina1922
18.10.2020

Родинно побутові пісні дуже важливі у нашому повсякденному житті.Адже коли з сімєю збираетесь коло вогнища чи просто разом можна заспівати .і душа зрадіє і весело буде.

4,7(49 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
resdo9988
resdo9988
18.10.2020

основні конфлікти і тема п'єси і. карпенка-карого "хазяїн"

і. карпенко-карий — видатний творець української реалістичної драми. його творчість знаменувала найвище досягнення критичного реалізму в українській драматургії xix століття. створені ним п'єси відіграли важливу роль у розвитку українського театру.

у створенні повноцінної літературної комедії карпенку-карому також належить провідне місце. комедії його завжди відзначаються глибоким суспільним змістом і актуальністю.

у сатиричній комедії "хазяїн" карпенко-карий не тільки викрив потворні явища капіталістичної дійсності, а й висміяв моральне убозтво глитаїв, які в гонитві за наживою втрачають людську подобу, стають огидними і жалюгідними хижаками. у листі до сина назара автор так визначив тему цієї комедії: "хазяїн" — це зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. стяжання для стяжання! "

основою комедії є сміх — убивча сила, скерована на викриття негативних явищ життя. у центрі п'єси — реалістично змальовані негативні персонажі, яких драматург "бичує сатирою страшною".

дія комедії, її сюжет виникають на основі конфлікту, породженого суперечностями суспільства, у якому одиниці стають мільйонерами, а тисячі — наймитами і жебраками. у постійному непримиренному конфлікті перебуває головний "герой" комедії, мільйонер терентій пузир, з усіма, хто насмішиться стати на перешкоді здійсненню його хижацьких планів. пузиреві добре відомо, що головним джерелом його збагачення є жорстока експлуатація робітників. ненаситна жадоба до наживи штовхає експлуататора на шлях злочинних махінацій. він добре усвідомлює, що, погодившись взяти участь у прикритті банкрутства купця михайлова, порушує державні закони. пузир боїться відповідальності, та не може з собою нічого вдіяти. прагнення одержати "кругленьку суму грошей — двадцять відсотків" від валової виручки — бере гору над усіма іншими почуттями і примушує його стати на цей небезпечний шлях.

пузир планує збільшити свої багатства також за рахунок шлюбу дочки соні з сином багатія чобота. його не цікавлять почуття дочки, яка любить учителя гімназії калиновича. так у творі накреслюється ще один конфлікт — конфлікт пузиря з рідною дочкою.

під час здійснення хижацьких намірів пузиря зростає напруження й ускладнюються взаємини між багатієм та його робітниками. селяни не витримують жорстокої експлуатації і в мануйлівській економії спалахує стихійний бунт. пізніше розкривається махінація з банкрутством, і над пузирем нависає загроза арешту. дочка соня не скоряється волі батька і відмовляється одружуватися із нелюбом, багатієм чоботенком, а з самим пузирем, внаслідок його страшної скупості, стався нещасний випадок, і йому загрожує смерть.

сповнена викривального сатиричного пафосу, комедія карпенка— карого правдиво змальовує методи капіталістичної наживи. письменник-реаліст переконливо показує, що багатство пузирів виростало на визиску тисяч селян-бідняків.

показуючи в комедійному плані загострення конфліктів, що постають у житті "чумазих", володарів "темного царства", драматург підносить драматичну ідею боротьби проти усієї системи гноблення.

4,4(4 оценок)
Ответ:
nickname011
nickname011
18.10.2020
ЩЕДРИЙ ВЕЧIР

РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.

Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —

лiто,

лiтечко!..

Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.

А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..

Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:

— Вставай, Михайлику, вставай.

— Ма-мо, iще одну крапелиночку...

— Струси цю крапелиночку.

— Ой...

— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?

— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.

Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.

На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —

лiто,

лiтечко!

Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!

Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...

Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.

Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
4,8(81 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ