Захар Беркут: 1.Кожний дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються їх сили,ослаблюеться громада. 2.Невже між твоїм боярським, а моїм мужицьким родом така велика пропасть, щоб її любов не могла перегатити. 3.Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може до ншим тягарем, а хісна приносить ніякого, тоді він уже і жити не варт. Мирослава: 1.Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів. 3.От дівчина! Тій не жаль би бути мужем.І певно, ліпший з неї був би муж, ніж її батько. Максим: 1.Життя в неволі-нічого не варте. 2. Зраджуючи свій рід, ведучи монголів через гори…Ні, краще вмерти,ніж так заробляти на вільність. Тугар Вовк: Простите не знаю, надеюсь хоть чем-то
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.
Остап і андрій — сини головного героя повісті м. гоголя "тарас бульба". вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. навчалися у київській академії. остап ледь не з дитинства мріяв про запорізьку січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. за вдачею він був суворим, не прощав образ. батькові на його глузування сказав: "за образу не подивлюся і не зважу ні на кого".андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. ніжнішим він був і до матері. одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.коли тарас бульба привіз своїх синів на запорізьку січ, "швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. і влучно стріляли в ціль, перепливали дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола".почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської польщі. "за один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м'якість, стали тепер грізними і сильними. а старому тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших".остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під дубно обрали курінним. загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.
