Бажання підкорити місто є характерним і цілком зрозумілим бажанням для великої кількості мешканців сіл. Кожна людина прагне поліпшити своє життя, поставити собі певні завдання, домогтися їх і тим самим переконатися у власних силах і можливості досягати поставлених цілей. В якості прикладу можуть бути розглянуті жителі сіл, які хочуть переїхати у велике місто, яке здається їм місцем, де можна домогтися більшого успіху, реалізувати себе і показати, що ти чогось реально вартий. Гарним прикладом такої ситуації може служити головний герой роману «Місто» авторства Підмогильного Степан Радченко.
Варто відзначити, що спочатку Степан не розраховував залишатися в Києві, куди він переїхав з рідного села, на дуже тривалий час. Його первинною метою було отримати якісну київську освіту, щоб потім повернутися в рідне село і зробити щось таке, що покращить життя односельчан, за рахунок отриманого київського освіти. Але, як тільки він перебрався в столицю, його тут же почали долати зовсім інші проблеми, а про свої початкові плани він ніби зовсім забув. Київ його налякав, але потім, поступово, змінив. Замість того щоб вчитися, Степан кинув навчання і почав займатися тим, що йому подобалося – писати. Крім того, для нього стають природними звичайні бажання киян, які криються у досягненні власних цілей будь-яким шляхом, чого б це людині не коштувало. Цілком зрозуміло, що звикнувши до цього, Степан перестав хотіти повернутися в рідне село і займатися тим, чим спочатку планував. Втім, незважаючи на все це, щось сільське в характері залишалося йому властивим, а тому він так і не став повністю щасливою людиною.
Можна сказати, що Степан Радченко підкорив місто? Відповідь на це питання неоднозначна. З одного боку, Степан зміг домогтися реального життєвого успіху, став хорошим письменником, отримав певне визнання. З іншого боку, людина ніколи не може змінитися тотально і повністю. Їй завжди залишається притаманне щось з минулого. Крім того, більш високі початкові цілі Степана він так і не зміг реалізувати. Він не допоміг власним селу, не став йому дійсно корисним, він навіть не вивчився нормально. Але ж саме з такими намірами він вирушав до Києва. Загалом, цілком можна припустити, що все сталося навпаки: саме Київ підкорив Степана, змішав йому всі плани, змінив його під себе. Це можна з упевненістю підтвердити тим, що, незважаючи на всі свої успіхи, ніякого щастя Степан Радченко так і не досяг.
Його падіння від поранення далеко не означає смерті. Тому закінчення можна придумати і в оптимістичному ключі. Я думаю, далі Климка підібрали добрі люди, тому що не хотіли залишати маленького хлопчика вмирати поруч із залізницею. На щастя, він не помер по дорозі до лікаря. При цьому йому попався лікар, який не так давно сам втратив дитину, а тому відчував особливу відповідальність за життя і здоров’я хлопчика. Він доклав усіх зусиль для того, щоб Климко вижив, і в результаті хлопчик одужав після серйозного поранення. Лікар, який оперував, як раз зібрався в інше, більш спокійне місто, де військові дії не були настільки активними. Климко погодився відправитися разом з ним, щоб стати його помічником. На новому місці він отримав достатні знання, щоб допомагати лікареві. Він поступово навчався у лікаря, щоб, зрештою, стати йому належної зміною. З Климка вийшов дуже хороший лікар, який пам’ятав про свої проблеми в житті, а тому був налаштований допомагати людям, робити для них все, що можливо, і рятувати як можна більшої життів.
Коли після пострілів Климко впав на землю, то він знепритомнів. Куля влучила йому в плече, але від шоку та несподіванки він не зміг втриматися. Климка підібрали добрі люди, відвезли його до хорошого лікаря, якому стало шкода малого хлопчика і який допоміг Климку одужати, після операції хлопчик прийшов в себе. Лікар збирався переїхати в інше, більш спокійне місто і запропонував Климку поїхати разом з ним, а поскільки хлопчику не було що втрачати, то він погодився. З часом, Климко навчався у лікаря і став йому надійним помічником, а трішки підрісши і сам зміг працювати лікарем та рятувати людські життя. Через руки Климка пройшло багато дорослих та дітей, офіцерів та мирних жителів, але кожного він лікував на совість та допомагав як міг. Після закінчення війни, Климко зміг одружитися з однією з дівчат, якій врятував життя та завів сім'ю, згодом у нього з'явилися дітки і про часи свого дитинства герой старався не згадувати. Жив сьогодні і зараз радіючи кожній хвилині.
Варто відзначити, що спочатку Степан не розраховував залишатися в Києві, куди він переїхав з рідного села, на дуже тривалий час. Його первинною метою було отримати якісну київську освіту, щоб потім повернутися в рідне село і зробити щось таке, що покращить життя односельчан, за рахунок отриманого київського освіти. Але, як тільки він перебрався в столицю, його тут же почали долати зовсім інші проблеми, а про свої початкові плани він ніби зовсім забув. Київ його налякав, але потім, поступово, змінив. Замість того щоб вчитися, Степан кинув навчання і почав займатися тим, що йому подобалося – писати. Крім того, для нього стають природними звичайні бажання киян, які криються у досягненні власних цілей будь-яким шляхом, чого б це людині не коштувало. Цілком зрозуміло, що звикнувши до цього, Степан перестав хотіти повернутися в рідне село і займатися тим, чим спочатку планував. Втім, незважаючи на все це, щось сільське в характері залишалося йому властивим, а тому він так і не став повністю щасливою людиною.
Можна сказати, що Степан Радченко підкорив місто? Відповідь на це питання неоднозначна. З одного боку, Степан зміг домогтися реального життєвого успіху, став хорошим письменником, отримав певне визнання. З іншого боку, людина ніколи не може змінитися тотально і повністю. Їй завжди залишається притаманне щось з минулого. Крім того, більш високі початкові цілі Степана він так і не зміг реалізувати. Він не допоміг власним селу, не став йому дійсно корисним, він навіть не вивчився нормально. Але ж саме з такими намірами він вирушав до Києва. Загалом, цілком можна припустити, що все сталося навпаки: саме Київ підкорив Степана, змішав йому всі плани, змінив його під себе. Це можна з упевненістю підтвердити тим, що, незважаючи на всі свої успіхи, ніякого щастя Степан Радченко так і не досяг.