іван сила – реальна постать, український боксер, важкоатлет, що був визнаний найсильнішою людиною на землі у минулому столітті. про цю людино було знято фільм та написано о. гаврошем твір, що має назву «неймовірні пригоди івана сили». у цій казці розповідається про різні реальні та вигадані уявою автора події, що стались у житті івана.
іван був народжений у багатодітній родині, у досить ранньому віці змушений був покинути батьків та податися на заробітки до міста. саме у місті почалися його справжні пригоди. тут він влаштувався працювати вантажником, де, завдяки своїй силі, порався за половину робочого дня. на вокзалі важкоатлет познайомився зі своїм другом микулцею, якого благородно врятував від побиття. іван хоч і мав шалену силу, проте ніколи не застосовував її проти слабих та хворих.
визначною подією у житті сили стає знайомство з доктором брякусом. саме цей чоловік розповів йому, що треба багато тренуватись, правильно харчуватись та всіляко розвивати себе. завдяки цьому знайомству іван і став спортсменом. проте не полишав цей чоловік і важкої праці на вокзалі: «ін не полишав праці вантажника — за старою селянською звичкою, яка завжди тримає у скрині окраєць черствого хліба на чорний день. до обіду іван займався вправами, потім обідав із тренером і рушав на вокзал». це дає нам усвідомити, що іван – не лише талановита, а й працьовита та сильна духом людина.
чимало хорошого або ж поганого траплялось у житті цього чоловіка: смерть тренера, звинувачення у його вбивстві, тюрма, цирк, захист тварин, операція з заміни кістки на металеву пластину. але у кожній ситуації важкоатлет вмів найголовніше – залишатися людяним та добрим, захищати тих, хто в цьому має потребу, вперто йти до своєї мети та постійно розвиватися. іван наділений багатьма привабливими рисами, які б мав виховувати у собі кожний.
Батьки жаліли мене. Казали, що далеко не всім потрібна вища освіта. Не всім же бути вченими чи керівниками підприємств. «Знайдеш і ти, синку, своє місце у житті», — заспокоювали мене батьки.
«Місце у житті» хвилювало мене мало. Власне у мене було вже тепленьке і сите місце. Доросле життя маячіло десь далеко-далеко. Нам усім здається, що дитинство буде тривати вічно. Десь я прочитав, що на початку шляху кожній людині життя уявляється багатотомним романом, а наприкінці — коротким афоризмом. Підозрюю, що для багатьох ці афоризми звучать не так уже й оптимістично.
Коли мама записала мене у спортивний клуб, я намагався опиратися. Але не дуже — і тут узяли гору мої лінощі.
Спочатку мені дуже не сподобалось силкуватися. Потім якось непомітно звик. Однаково немає чим зайнятися. На підготовку домашнього завдання я багато часу не витрачав. Загалом звичка займатися спортом сформувалась у мене досить швидко.
А за півроку у мене виявились неабиякі здібності у спорті. Ось де був заритий мій талант.
Я вважаю, що талант є у кожної людини. Але не кожний про це здогадується. І не кожний здатний відкрити його в собі. Мені шкода таких людей.