Метафори: стаєш невільником сього многоголового звіра; ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків — тисячі чорних ротів — вічно дихаєш смородом; бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості; коли приходив той прекрасний брат смерті і брав мене до себе — люди і там чигали на мене; я раптом почув велику тишу; як всього багато: неба, сонця, веселої зелені;
Порівняння: життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег; чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку; потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць; білі вівчарки, наче ведмеді, скачуть на задніх лапах.
З ким на початку повісті жив Климко? Як звали кращого друга Климка? Як звали вчительку Климка? Де знаходилась сіль? Чому Климко пішов по сіль у Слов'янськ? Ким працював дядько Кирило? Що зацікавило Климка на базарі? Як Климкко і дядько Кирило врятували дівчину від поліцаїв? Де жили Климко і Зульфат? Чому тітка Марина не хотіла відпускати Климка? Чим пригощали тітки Марина Климмка? Що наказав зробити дідусь Гарєєв Зульфатові? Що робила на базарі Наталя Миколаївна? З ким була Наталя Миколаївна коли Климко зустрів їх її на базарі? Що приніс дідусь Гарєєв у вагову? З ким жив Климко після того як втік від тітки? Чому Кличко не хотів щоб по сіль з ним йшов Зульфат? Скільки Климко заплатив за точки? Чим закінчився твір? Від чого помер Климко?
Метафори: стаєш невільником сього многоголового звіра; ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків — тисячі чорних ротів — вічно дихаєш смородом; бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості; коли приходив той прекрасний брат смерті і брав мене до себе — люди і там чигали на мене; я раптом почув велику тишу; як всього багато: неба, сонця, веселої зелені;
Порівняння: життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег; чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку; потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць; білі вівчарки, наче ведмеді, скачуть на задніх лапах.