Захар Беркут-найстаріший та наймудріший чоловік тухольської громади.Він патріот рідної землі,рідного села Тухля. В чому проявляеться його паріотизм:він робить свій вирір,жертвує своїм сином заради ріної землі.Захар чинить за велінням обовязку,всіма силами тамуючи свій душевний біль. Своїми словами"Життя лиш доти має вартість доки чоловік може допомагати іншим" він пікреслює свій сенс життя-до ншим.Громада-найголовніше у його житті. Його основним покликанням є користь народу,тому ще з дитинства він навчився лікувати рани,аби у бою лікувати воїнів. Не згоджуеться на брухню"...Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові..."
Івоніка федорчук — батько михайла і сави — людина чесна і трудолюбива. від природи він спокійний і лагідний, «з предивно ніжним почуттям і добротливо несмілим серцем». небагато радісних хвилин подарувало йому життя. він був колись «бідним зарубником», який хилився «перед людьми й богом», тяжко заробляв гроші, щоб потім купити собі землю. лише невсипущою працею хлібороб досяг усього. важко і наполегливо працюючи разом із дружиною марійкою, івоніка стягся на чотири гектари землі, яку хоче передати синам. «як я колись замкну очі, то хочу, аби моя земля перейшла в робочі вона підпливла нашою кров’ю і нашим потом», — говорить герой повісті. тому не дивно, що земля для нього — жива істота, рідна й дорога, з якою в уяві він розмовляє, обожнює її. івоніка любить її як джерело свого достатку, поваги, щастя, моральної стійкості.
Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. і це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. і. с. нечуй-левицький у своїй повісті «кайдашева сім'я» порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму. щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. та й нового й волі хотілось у всьому. сім'я кайдашів з однойменної повісті і. нечуя-левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, умовах пореформеного села початку другої половини xix століття. письменник створив реалістичні образи двох поколінь кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. старі кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей кайдашів. хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. а омелько кайдаш і його дружина маруся весь вік робили те, що своїм синам і невісткам наказували, що й до ненависті в родині. і це друга важлива проблема між дітьми і батьками. я вважаю, що ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за загальнолюдськими цінностями. бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. у родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі «кайдашеві звички».
В чому проявляеться його паріотизм:він робить свій вирір,жертвує своїм сином заради ріної землі.Захар чинить за велінням обовязку,всіма силами тамуючи свій душевний біль.
Своїми словами"Життя лиш доти має вартість доки чоловік може допомагати іншим" він пікреслює свій сенс життя-до ншим.Громада-найголовніше у його житті.
Його основним покликанням є користь народу,тому ще з дитинства він навчився лікувати рани,аби у бою лікувати воїнів.
Не згоджуеться на брухню"...Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові..."