Повість А. Чайковського "За сестрою." була написана в 1907 році й відразу ж здобула широку популярність. Твір переносить нас у часи середньовіччя, коли татаро-турецькі загарбники руйнували українські містечка й села, вбивали, забирали в полон людей. А мужні козаки виборювали волю для своєї землі. Але мені сподобалося те, що "За сестрою" — не просто твір про історичні події, а повість про пригоди, мандри, вірність і мужність.
Головний герой повісті — підліток Павлусь. Скільки пригод випало на його долю! Хлопець жив у сел вка з дідусем, матір'ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру вороги забрали в полон. Щоб урятувати її,, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду!
Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Думаю, що в майбутньому з Павлуся дійсно вийшов гарний козацький кошовий.
"Я поклав собі за ціль мого життя, — переповісти в белетристичній формі нашу історію з козацького періоду й тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався", — писав А. Чайковський про свою спадщину. Вважаю, це вдалося письменникові в повній мірі, оскільки повість "За сестрою" — чудовий твір! Окрім того, що дуже цікавий, він містить у собі важливу думку — необхідно бути мужнім, чесним, добрим і любити свою родину й рідний край.
П’єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» розповідає цікаву історію про низькі людські почуттях і якостях. Як зрозуміло з самої назви твору, найголовнішою мотивацією для головного героя твору є тільки гроші. Герасим Калитка був дуже жадібним, не мав нічого більш важливого в своєму житті, ніж збагачення. В цілому цей образ був досить характерним для того часу. Тоді справді гроші і земля були надзвичайно важливими для людини і її успішного життя.
У відповідності до змісту твору, Герасим Калитка дуже любив дві речі – гроші та землю. У творі наведено величезна кількість прикладів того, як він все це любить і наскільки він жадібний у зв’язку з усім цим. Він докоряв своїх слуг за зайвий з’їдений ними шматок хліба, хотів одружити свого сина на багатій дівчині, яку син не любив. Він був жадібний навіть по відношенню до власної дружини, яка просила дати їй коней, що добратися до міста. Більше того, Герасим Калитка був готовий на будь-які хитрощі і навіть на незаконні дії, щоб хоча б трохи збагатитися. Одного разу до нього в гості прийшов єврей і запропонував за кілька тисяч справжніх грошей купити сто тисяч грошей фальшивих, які неможливо розпізнати. Герасим був настільки жадібний, його свідомість було настільки помутнілою, що він погодився на цей очевидний обман. Крім того, йому були сильно потрібні гроші, щоб дати їх у борг під заставу чужої землі Смоквина, а потім витребувати цю землю собі. На жаль для Герасима, сто тисяч, видані йому євреєм, виявилися простими папірцями, а тому він не зміг купити землю Смоквина, та й видані єврею гроші були втрачені.
Немає жодних сумнівів у тому, що навіть якщо б афера Герасима Калитки виявилася успішною, щасливою ця жадібна людина ніколи не стала би. Вся проблема в тому, що людська жадібність просто не має меж. Якщо людина жадібна, вона ніколи не заспокоїться. Помилково вважати, що багаті люди не можуть бути жадібними, тому що у них багато грошей. Навпаки, якщо людина багата, значить, гроші для неї дуже важливі. А це в свою чергу говорить про те, що вона їх надзвичайно цінує і ні за що не віддасть і не поступиться будь-кому іншому ні за яких обставин.
Можна з упевненістю говорити про те, що Герасим Калитка не заспокоївся б, якби отримав землю Смоквина. Більше того, ця удача зробила б його ще більш жадібним до грошей і до землі. Він би відчув, що у нього все виходить, що всі його афери проходять, а тому продовжив би шукати можливості наживатися на оточуючих. Я думаю, що невдача Герасима повинна була послужити йому уроком і показати йому, що гроші і земля можуть зіпсувати людину.
Незважаючи на його сумні долю, зміг відновити сили і боротись за волю і свободу, не тільки свою, а всього народу. Він був справжнім патріотом з великої літери.
Міць і велич присутні в кожному витворі поета. Це національний виклик, який живе і вічно буде жити. Адже Тарас Григорович Шевченко став борцем за справедливість, який повстав від усього народу. У його творчості висвітлено ставлення до чиновників, панів та простолюду. Глибокі та не прості думки і почуття у поета, більшість з яких ще й зараз є актуальними.
На мою думку, твори про суспільний лад та справедливе облаштування держави, ніколи не втрачають актуальності. Отже, можна вирішити, що проблеми, про які говорив Шевченко, й досі не вирішені. Бо в ідеальній державі, з ідеальним суспільством такі твори стануть не цікавими.
Тарас Шевченко – насправді геніальний національний поет, який, мабуть, мав здатність бачити на століття вперед, бо він створив такі актуальні твори, яких світ ще не бачив.
На даний час я та мої однолітки навчаємось у школі, ми молоді, сповнені мрій і сподівань. І навіть зараз треба вчитися у таких грамотних і чудових творах Шевченка, бо вони навчають жити. Ми не повинні втрачати ентузіазму до життя. Жити – це прекрасно, цікаво дізнаватися минуле і створювати майбутнє, прагнути до саморозвитку, завдяки віршам Шевченка.
Я думаю, щоб стати, або ж хоча б наблизитись до створення витворів мистецтва, як Шевченко, треба мати неабияку витривалість, вміння висловити свою думку і розв’язувати всенародні питання.
Дорога до Шевченка може бути тернистою, але треба пробиратися через хащі свого розуму, треба старатись зрозуміти його вислови, слова, адже вони багаті своїм життям, вони вічні!
Прагніть бути як Шевченко – геніальними!