М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Коли написаний твір т. шевченко "ой три шляхи широкиї" (рік)

👇
Ответ:
dina53646
dina53646
07.02.2021
1847
Или нету даты.
Вообще...
4,6(17 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
вованоджи
вованоджи
07.02.2021
Герасим Калитка - дріб’язкова людина, що трясеться над капіталом, як той Кощій, що «над златом чахне». Багатій втрачає спокій і сон, зривається на наймитах, дружині, слідкує за ко­жною крихтою хліба, бере в заставу волів кума, бо «так надежні-ше». А в результаті стає жертвою «жидівської» афери, бо бажання легкої наживи, заздрість до свого сусіда Жолудя просто засліплюють йому очі. 
Для цього героя гроші-багатство й всьому голова:'Та це чортзна-що!Ви ударяйте на гроші-гроші всьому голова!'
Йому здається,що наймити мало роблять і багато їдять:"Настане день,то роботи не бачиш,а тільки чуєш,як губами плямають!"
Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами.В одруженні сина на Пузиривні він шукає лише наживи:"Мені треба невістку з приданнім,з грішми..."А віддавши дочку заміж Герасим вілмовився сплатити зятеві обіцяний посаг.
У головного героя сліпа любов до землі:"Їдеш день-чия земля?Калитчина!Диханіє спирає..."та "Ох,земелько,свята земелько-Божа ти донечко!Як радісно тебе загрібати без ліку!" та "Я не буду панувати,ні!Як їв борщ,так і їстиму,як мазав  чоботи дьогтем,так і мазатиму,а зате всю землю навкруги скуплю"
Дуже заздрив Жолудю,Пузирям і міг будь-яким шляхом бути кращим та багатшим від них:"Ой Пузирі!Глябіть,щоб ви не попались,а замість вас Калитку розіпре грошвою...Отоді я вам покажу,як хазяйнувать
4,6(90 оценок)
Ответ:
gghvagsh167
gghvagsh167
07.02.2021

Злам XVIII—-XIX ст. позначився появою нового літературного напряму — ро­мантизму. Він приніс із собою і нового героя: мрійника, ідеаліста, що переживає тяжке розчарування, самотнього мандрівника, вигнанця. Романтичний герой зда­тен на глибокі почуття, душевні поривання, палкі пристрасті. Всі ці риси нового героя знайшли яскраве втілення у поезіях німецького романтика Г. Гейне.

Світову славу Г. Гейне принесла збірка «Книга пісень» (1827), до якої ввійшли вірші 1816—1827 pp. Вона складається з чотирьох циклів: «Страждання юності», «Ліричне інтермецо», «Повернення на батьківщину» та «Північне море», окремий підрозділ в останньому циклі склали вірші з «Подорожі на Гарц». Але це не було механічним об'єднанням створених раніше циклів. Поет так розмістив матеріал, шо вийшов продуманий, побудований за чітким планом твір про трагедію зако­ханого юнака, якому не відповіли взаємністю. Численні вірші збірки були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Під пером талановитого митця трагічна любовна історія вийшла далеко за біографічні межі і стала шедевром романтичної поезії.

Ліричний герой Гейне, переживаючи муки нерозділеного кохання, сприймає їх як найбільшу трагедію у світі. Без коханої, що покинула його, світ видається йому безрадісним, у ньому «троянди немов неживі», «фіалки такі мовчазні», пісня жайворонка у блакиті «гірко дзвенить», сонце — «холодне», земля — «пустельна» і «сіра, мов труна».

Сльози милої викликають у ліричного героя гострий душевний біль.

І я навколішки упав, На сльози ті дивився, Ті білі руки цілував І гірких сліз напився.

Найчастіше почуття несе йому лише «жуть-тугу навісну», що «палить душу й тіло».

Та з плином часу герой усвідомлює, що він переживає «стару, але вічно нову історію». Це усвідомлення дає змогу примиритися з життям. Страждання перехо­дять у світлий смуток:

Вмирають люди, і роки Минають один за одним, Але не вмирає кохання, Що в серці живе моїм.

Ліричний герой Гейне тонко відчуває красу природи. Сили природи — його друзі. Він готовий взяти вітра посередником у своїх любовних зізнаннях:

Хотів би я в слово єдине Вмістити всю душу смутну, Віддать його вільному вітру — Нехай би одніс вдалину.

Нехай би печаль в отім слові До тебе моя попливла, Щоб ти її кожну хвилину Почути, кохана, могла.

Герой поезій Гейне завжди постає перед нами самотнім. Він споглядає небо, квіти, річку, веде з ними уявну розмову. А у вітальнях багатих будинків його ото­чує ненависне йому «порядне товариство»:

Білі глянцеві манжети, Чорні фраки і панчохи, Ніжна мова, поцілунки, — Ох, коли б їм серця трохи!

Серця в груди, і в те серце — і любові, і страждання. Ох, мене вбиває щебет Про фальшивий біль кохання.

із цього задушливого світу фальші герой рветься у гори. Тільки там, серед незайманої вільної природи, він відчуває себе у рідній ст.ихії, там «зітхають віль­но груди».

У третьому циклі «Книги пісень» Гейне використовує традиційний для роман­тиків мотив подорожі. Змучений нерозділеним коханням, герой шукає забуття та втіхи в мандрах. Його ваблять рейнські простори, казкові пейзажі, прості люди. Повернувшись до рідного міста, де колись уперше покохав, герой дивиться на все по-новому.

Ніч тиха, eq вулиці в сні спочивають, Колись моя люба в цій хаті жила. Її вже немає, її тут не знають, Оселя ж лишилася та, що й була.

Юнацькі страждання для героя багато важать як спогади про юність. Вони ж налаштовують його на роздуми про плинність часу, зміст життя та його одвічні закони.

«Книга пісень» Г. Гейне — визначне явище не лише в німецькій, а й у світо­вій літературі. В ній поет виступає співцем краси людських почуттів. Невеличкі за розміром поезії з «Книги пісень» надзвичайно глибокі за змістом, образні й ме­лодійні. Саме це й привертає до них увагу читачів, змушує співпереживати лірич­ному герою Гейне

4,6(63 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ