Початок осені завжди чарівний. Повітря стає прозорим, а все навкруги виграє яскравими кольорами. Невеличкий ліс теж золотиться, багряніє, палає і з кожним ранком заливається все блискучішим вогнем. А після дощику з кущів вилазять гриби.. Кумедні, товсті. На старих пеньках туляться один до одного тонконогі опеньки. Розсипалися по галявинах червоноголові підосичники, зеленуваті й рожеві сироїжки, запашні рижики. Особливо поважними здаються серед них товсті гриби під червоною шапкою з білими крапочками - мухомори. Намистинками розсипалися по кущах різнокольорові ягідки. Барви лісу доповнює і волохатий зеленувато-сірий мох на деревах. Пахне грибами, чебрецем, дощем і ще чимось дивним, приємним. Пишається проти сонця ліс, пломенять осінні вогневі барви. А разом з лісом пишається й осінь тим, що створила таку красу
"...Отец ее был добрый малый, / В веке запоздалый ..." (отец)
Татьяна - печальная, молчаливая и боязливая девушка. Она избегает общества людей:
"...Дика, печальна, молчалива, / Как лань лесная, боязлива, / Она в семье своей родной / Казалась девочкой чужой. / Она ласкаться не умела / К отцу, ни к матери своей..."
"... Да та, которая грустна / И молчалива..."
"... очень мило поступил / С печальной Таней наш приятель..."
Татьяна Ларина задумчива и замкнута. Она любит бывать в одиночестве:
"...часто целый день одна / Сидела молча у окна..."
"... Задумчивость, ее подруга / От самых колыбельных дней..."
Татьяна любит природу. Ей нравится гулять одной по лесу:
"... И все грустит она / Да бродит по лесам одна..."
"...Она, как с давними друзьями, / С своими рощами, лугами / Еще беседовать спешит..."
В детстве маленькая Татьяна не играла в куклы и не веселилась с другими детьми:
"...Но куклы даже в эти годы / Татьяна в руки не брала..."
"...И были детские проказы / Ей чужды..."
"...страшные рассказы / Зимою в темноте ночей / Пленяли больше сердце ей..."
"...Она в горелки не играла, / Ей скучен был и звонкий смех, / И шум их ветреных утех..."
