люди в україні завжди складали й співали пісні. за цими піснями можна простежити історію народу, його життя, його мрії та сподівання, його жалі. відходили у минуле й історичні події, й учасники цих подій, але пісні залишалися. у давні часи український народ вів боротьбу з турецько-татарськими завойовниками. цю подію відображає народна «пісня про байду». байда був історичною постаттю. саме так народ називавдмитра вишневецького, засновника запорізької січі. у пісні оспівується любов до батьківщини, патріотизм, відданість своєму народові. треба згадати і народного героя, народного месника проти панів —устима кармалюка. слава про нього йшла не лише по всій україні, але й далеко за її межами. про нього народ теж склав пісню — це «пісня про устима кармалюка». ще одного патріота українського народу, який виступав проти татарських орд, уславлює пісня «ой морозе, морозенку». не треба забувати і про обрядові пісні, які відтворюють буття наших далеких предків, їх вірування, звичаї, обряди. існує і багато таких пісень, які розпові про звичайні, побутові події з життя українського народу. серед таких пісень можна відзначити коломийки. отже, пісенний матеріал українського народу надзвичайно багатий, різноманітний та цікавий. з пісень можна багато дізнатися про нашу історію»
На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тисяч років від початку пізнього палеоліту й до кінця
Другої світової війни, тобто до середини XX століття, людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин і знарядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків у масштабах усієї планети, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативна діяльність людей почала викликати зворотну реакцію природи (уповільнену й не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і навколишнім середовищем. Отже, можна вважати, що на цій стадії глобальна соціо-екосистема стала частково функціонально замкненою.
У цій стадії можна виділити три етапи: примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням і рибальством; агрокультурний, коли основними засобами антропогенного впливу на природу були скотарство й землеробство; машинно-індустріальний, у якому провідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промислове виробництво.
Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в середині XX століття після закінчення Другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки й техніки, започаткувавши нову науково-технічну революцію. У цей період нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціо-екосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і призвести в найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування людей.