Леся Українка, виступивши в лiтературi спершу як лiрик, сповнювала
лiризмом i поеми, якi почала писати дуже рано, i драми, до яких
звернулася на порозi нового, двадцятого столiття. Вiдтодi драматургiя
стала для неї визначальною у творчому доробковi.
Найвидатнiшим драматичним твором Лесi Українки, справжнiм шедевром
української i свiтової лiтератури стала драма-феєрiя "Лiсова пiсня". У
цiй високо поетичнiй драмi, написанiй 1911 року в Кутаїсi, втiлилася
давня мрiя поетеси написати драматичний твiр, у якому вона змогла б
щедро використати багатства народної фантазiї, легенд i пiсень, добре
вiдомих їй з дитинства. Цей твiр виношувався роками, а написаний був за
два тижнi в станi особливого творчого натхнення.
Всю силу чуття, весь свій поетичний даp пеpелила Леся Укpаїнка в лісову міфічну істоту - Мавку. Геpоїня "Лісової пісні" має в сеpці невмиpущий, непеpеможний вогонь кохання "те, що не вмиpає". Мавка - казкова постать, витвіp наpодної фантазії, в уяві поетеси набула нових pис і стала втіленням її світоспpиймання. Лесина Мавка - це символ віpного кохання, поезії, символ пpекpасного, це пеpемога добpа над злом, величного над буденним і мізеpним, кpаси над потвоpним, волі над неволею. Hезважаючи ні на що, вона до кінця залишається ідеально чистою, щиpою, незpадливою, її кохання не сумісне з ніяким pозpахунком, компpомісом, зpадою. Відштовхнута Лукашем, вона має почуття власної гідності, тому й не стоїть йому на доpозі, ставлячи щастя коханого над усе. Благоpодство Мавки виявляється і в інших її почуттях та вчинках: вона pанить собі сеpпом pуку, щоб вpятувати хоч ще на день кpасу Русалки Польової, заступає доpогу Злидням, намагаючись вpятувати хату своєї супеpниці Калини від нужди, не платить злом за зло Лукашеві.
« Лісова пісня» - гімн красі природи і людини. Драма – феєрія чарує
красою почуттів, великою силою і глибиною розкритих у ній волелюбних
ідей, поетичністю образів. Цей твір справді народний. Він народний
своїми образами, узятими з фольклору і змальованими у повній
відповідності з уявою про життя, про навколишній світ. У цьому творі
Леся Українка говорить про те, що людина і природа – це єдине ціле, що
людина повинна дбати про навколишній світ.
Проблеми, поставлені у «Лісовій пісні» і тепер хвилюють мого
сучасника. Адже і зараз є люди, які не розуміють, що справжнє щастя
залежить не від матеріального забезпечення, а від духовного світу
людини, від гармонії її з оточуючим світом. Сьогодні, коли відроджується
наша культура, духовність, наша мова, «Лісова пісня» потрібна читачеві.
Вона безкрайня, як безкрайні природа, поезія та красота.
Говорити про українську літературу і не говорити про Лесю Українку просто не можна. Ці два поняття надто тісно пов’язані між собою, адже творчість Лесі Українки уже більше сотні років збагачує нашу вітчизняну культуру духовно, морально й інтелектуально. Леся Українка для українців — це берегиня, вчитель і добрий наставник. Тому дуже важко переоцінити роль і значення її творчості в усій українській літературі.
Леся Українка була однією з перших народних авторів, хто не побоявся звернутися до авангарду і спробувати свої сили у ньому, саме ця сміливість і вивела вже трохи відсталу літературу на зовсім новий світовий рівень. Лариса Косач любила експерименти, тому й намагалась писати у кардинально різних формах, і не визнавала схожість та примітивізм, це і стало її головною родзинкою. Завдяки оцим її старанням, умінням і навичкам зараз ми насолоджуємося її сонетами, дивуємося вправному володінню октавами, катренами, гекзаметром і верлібром. Безсумнівно, майстерність цієї жінки була на найвищому рівні, а це, своєю чергою, до зняти з української літератури тавро буденної і однотипної літератури. Дочка Прометея додала їй трохи вишуканості, оригінальності й витонченості. Тому, думаю, варто зупинитися і згадати про теми її творів. Звичайно, як і кожна жінка, Лариса Петрівна не могла не писати про кохання, з під її пера виходили чуттєві поезії, неперевершені драми і поеми. Згадаймо тільки «Одержиму», «Лісову пісню», «Камінного господаря», настільки по-різному у них висвітлено письменницею одне й теж саме вічне почуття, яка різноманітна емоційно-забарвлена лексика використана, які художні засоби застосовані. Це настільки дивує й заворожує, що цим просто не можна відверто не захоплюватися. Леся Українка зверталася й до більш глобальних у певному розумінні тем: вона писала про страждання і муки, правду та істину, справедливість і свободу, говорила про роль поета і поезії у суспільстві. Вона не залишилась байдужою й до теми України, навіть Іван Франко високо оцінив патріотичні рядки поезій Лесі: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте» Україна не чула такого сильного, гарячого поетичного слова, як із уст цієї слабосильної, хворої дівчини». Тому, без жодних перебільшень, можна говорити, що письменниця збагатила українську літературу новими темами, роздумами й мотивами, за що не можна їй не подякувати.
Світ віддав належну шану цій відважній українській письменниці. В її честь збудовано декілька пам’ятників, її ім’я присвоєно вулицям, театрам, школам і бібліотекам не тільки в Україні, а й далеко за її межами, в Україні і в Грузії відкрито музеї, які присвячені життю Лариси Петрівни, твори Лесі Українки перекладені багатьма мовами світу, а на їх основі створено романси, пісні і навіть балети.
Отже, як було сказано раніше, творчість Лариси Петрівни Косач відіграла важливу роль у становленні української літератури і, безперечно, збагатила світову літературну скарбницю. Її твори стали для нас величезним подарунком, які досі з гідністю відстоюють статус української літератури на міжнародній арені.