1) Климко
2) У творі не сказаний вік
3) Найбільша Климкова радість - покласти перед дядьком чепурно списані зошити, про них він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав "посередньо".
4) Климко мав дядька Кирила, друга Зульфата, також можна вважати його друзями дідуся Зульфата - Гарєєва, тітку Марину та вчительку - Наталю Миколаївну з її донькою Олею.
5) Климко був у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. У Климка було коротке русе волосся, маленький ніс та густі брови
6) У Климка був благородний, чуйний, уважний та турботливий характер. Сам хлопчик був щирим, добрим та працьовитим.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.