Відповідь:
Релігія - це певна система поглядів, які визначають духовну діяльність людини, її життєві пріоритети, моральні цінності.
В основі кожного релігійного вчення лежить поняття віри, яка повинна бути беззастережною. Віра допомагає людині знайти свій ідеал, протистояти життєвим негараздам, самовдосконалюватись. Вона дозволяє не втратити бажання творити добро, любити, не деградувати морально навіть тоді, коли обставини зовсім несприятливі.
Якщо релігійні погляди не набувають фанатичного забарвлення, вони сприяють встановленню толерантних, справедливих, шанобливих стосунків і могли би призвести до створення ідеального суспільства, якби ними керувалися всі без винятку. Чи задумувалися ви над змістом фрази: "І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, – підстав йому й другу"? Вона здається нераціональною лише на перший погляд. Якби всі діяли за таким принципом, у світі не стало б тих, хто першим дасть ляпаса, а отже, зникли б ворожнеча й агресія.
Підсумовуючи все сказане, робимо висновок : релігія - це пошук свого шляху і внутрішнього стрижня.
Пояснення:
Отже, влітку 1836 р. у Петербурзі Шевченко у вільний час змальовував скульптури у Літньому саду, де його відкрив український художник І. Сошенко (родом із Черкащини). З того часу художник Іван Сошенко став найпершим петербурзьким приятелем Шевченка. Автор спогадів про поета, листувався з ним. Т. Г. Шевченко створив його образ у повісті "Художник", згадував про нього в автобіографії.
У ті часи немало студентів знімали одну квартиру на кількох. Так, Іван Сошенко та Аполлон Мокрицький (з Пирятина на Полтавщині) знімали одну оселю. Батько Аполлона, дворянин Микола Таволга-Мокрицький, нащадок козака Таволги, який жив на річці Мокриці; працював поштмейстером і частенько брав на роботу й синів. Аполлон був улюбленим учнем Івана Котляревського в Полтавському будинку виховання дітей бідних дворян. Мокрицький закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де вчився у художника Капітона Павлова. У цьому закладі він подружився з Миколою де Бальменом, Євгеном Гребінкою.
Василь Григорович та Олексій Венеціанов товаришували з відомим поетом Василем Жуковським (вихователем царя Олександра I), якому й представили Шевченка.
Російський художник Карл Брюллов і російський поет Василь Жуковський вирішили викупити Шевченка з кріпацтва.
Сума у 2500 рублів, на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і 4 травня 1838 р. портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина. Імпреза відбулася у палаці польського графа Михайла Вієльгорського (Вєльгурський), віолончеліста, композитора – геніального аматора. Портрет В. Жуковського не виграв ніхто! Царська родина на нього претензій ніколи не виявляла. Після проведення лотереї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала його російському підприємцю Третьякову. У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив до новоствореного музею Т.Г. Шевченка в Києві.
Придбати квиток лотереї та викупити з неволі — не одне й те саме. Оскільки лотерея із розіграшу портрета Жуковського не дала бажаної суми, К. Брюллов, В. Жуковський, О. Венеціанов та Юлія Адлерберг Баранова започаткували збір коштів у складчину.
25 квітня (7 травня) на квартирі Карла Брюллова у присутності Михайла Вієльгорського та Аполлона Мокрицького Василь Жуковський вручив Шевченкові відпускну.
Аполлон Мокрицький, удвох із яким Тарас Шевченко винаймали житло, записав: "Годині о другій я пішов до Брюллова, застав його в робочій. Незабаром прийшов Жуковський з графом Вієльгорським. Надійшов Шевченко, і Василь Андрійович вручив йому папір, що містив у собі його свободу і забезпечував права громадянства. Приємно було дивитися на оцю сцену".
Ось тоді Тарас Шевченко вигукнув своє захоплено-радісне: "живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком".
