Відповідь:
Козаки – це були вільні люди, котрі втікали на Січ для визвольної боротьби від турецько-татарських загарбників. Скривджений простий люд приставав до захисників рідної землі, поповнюючи їхні лави.
За зовнішнім виглядом часто можна було впізнати козака. Адже він «голив чисто лоб й бороду», залишаючи тільки «довгий оселедець», вуса висіли «складно по-запорозьки вниз». Був «одягнений у широчезні червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом». На ногах добрі шкапові чоботи».
Більшість козаків мали такі дотепні прізвиська, що мало кого цікавило справжнє ім'я вояка. Навіть панувала поговірка «Не ймення тебе красить, а ти його краси». Веселі та жартівливі чоловіки шанували народну пісню, традиції, у мові влучно послуговувались та самі створювали перла народної творчості: прислів’я, дотепні вислови.
Звичне до походів життя гартувало захисників, вчило давати собі раду в надзвичайних ситуаціях, долати труднощі. Рядовий козак не раз стояв на варті своїх товаришів, спав «на свойому кожусі», швидко б «розвів ватру», умів зварити кашу в казанку, різати худобу, ловити рибу, а для їди «виймав з-за халяви ложку».
Звичайно, вороний кінь – надійний товариш для козака. Людина турбувалась про нього, випасала, напувала, а тварина, віддячуючись, мчала з наїзником серед ворогів, виносила пораненого з поля бою, допомагала долати великі відстані в походах.
Сміливі козаки не раз робили зухвалі вилазки до татарських володінь, рятуючи бранців з неволі бусурман. «От такої хвилини всі християнські бранці ждуть, як тоді пора втікати...».
Побратимство, народжене у боротьбі з ворогом, було скріплене багатьма позитивними рисами: відчайдушністю, товариськістю, мужністю, дисциплінованістю козаків. Кожен набував військові навики, вправно володів пістолями, шаблею, списом, арканом. Вірні козацькому обов’язку, готові до самопожертви, козаки ставили суспільні інтереси вище особистих. Сміливість та вправність допомагала виходили переможцями у нерівному кровавому бою з численною ордою. На жаль, доводилось за козацьким звичаєм ховати серед степу полеглих у боях побратимів. Братські могили-кургани в українському степу навічно залишаться символом козацької слави та звитяги.
Козак завжди був побожний. Знімав «шапку і почав півголосом молитися», дякуючи за прожитий день чи просячи божої милості. Переконані у правоті своєї справи - захисті рідної землі – зі закликом «з Богом вперед» вони сміливо йшли на ворога. З одної сторони щедрі та щирі до своїх товаришів, бідного доброчесного народу, з другої – нещадні до ворогів, кривдників, зрадників. За проступки судили на козацькій раді, уникаючи самомуду, там же ватажки планували нові походи та битви з ворогами.
Український народ захоплювався своїми захисниками. Увічнив пам'ять про козаків у народних легендах, переказах, думах та піснях, наділяючи їх надзвичайною непереможною силою.
Пояснення:
