Напевно, кожен із нас пам’ятає ту книжку, яку прочитав у своєму житті найпершою: «Казку про Колобка» чи «Буквар». Це не настільки суттєво, адже набагато важливіше пригадати ті емоції, які ви відчували. У мене було таке враження, наче з моїх очей впала полуда, наче хтось дуже могутній та всезнаючий прочинив переді мною двері в інший світ. Це було настільки несподіваним та дійсно магічним, що я почала читати все, до чого лише могла дістатись. Це сталось у той час, коли я лише почала ходити до першого класу. Я читала історію про пригоди такого героїчного та незламного Робінзона Крузо. Книжка була досить груба, оправа була такою гладенькою та приємною на дотик, а сама книжка була чудово ілюстрована. Чесно кажучи, коли вона вперше втрапила мені до рук, малюнки настільки мене захопила, що я вирішила навчитись читати лише для того, аби зрозуміти, про що там йдеться. Згодом я почала читати все більше й більше, адже світ книжок мене дійсно поглинув. Я відчувала, що з кожною прочитаною книжкою я виростаю, з кожним рядком у мене випростуються крила. Чим більше ти читаєш, тим ясніше усвідомлюєш, що будь-які бар’єри, які людина вибудовує на своєму шляху такі, як страх, незнання, зневіра у власних силах, насправді можна побороти саме завдяки книжкам. Це не просто пафосні слова, адже дійсно на прикладі багатьох літературних героїв я навчилась бути мужньою, витривалою, сильною, винахідливою.
Ті ж самі книжки роблять тебе кращим вже тим, що ти просто їх читаєш. Я не пам’ятаю, яка розумна людина це сказала, проте ці слова запали мені в душу: «Лише книга здатна торувати тобі дорогу вперед, кожна знехтувана – крок назад». Я намагаюсь читати дуже багато вже тому, що я хочу розвиватись, а ще через те, що для мене це – шанс увійти до нового світу, який разюче відмінний від того, що ти бачиш за вікном.
