Мені дуже подобається казка «Мудра дівчина», в якій зображено кмітливу та винахідливу дівчину Марусю, що відгадала усі загадки пана, впоралася з усіма завданнями. Тим самим дуже допомогла своєму батькові у скрутному становищі. «Що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?» — питав пан. І лише справді мудра дівчина могла дати таку точну відповідь: «Ситніш над усе — земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає щоб заснути».
Хотів пан загадати таку загадку, щоб дівчину затримати у себе, та Маруся завжди знаходила правильну відповідь. А коли вона до розібратися, яка з двох кобил є справжньою матір’ю маленького лошати, пану нічого не залишилося, як відпустити її.
Тож ми бачимо, що багатії й користолюбці завжди зазнають поразки. У цій казці змальовано мудрість й винахідливість простих людей.
Щирі почуття й повага до старших протиставляються у творі пихатості, жадібності, духовному убозтву користолюбців.
Історичний твір завжди був одним з найголовніших чинників пробудження національної свідомості народів.
Історію треба знати, вивчати, аби творити сучасне й майбутнє, не повторюючи помилок попередників. У цьому й полягає мудрість історії. А історія українського народу була від самого початку надто кривавою.
А чи не тому, що дух наш виснажився за довгі тисячоліття змагання за право існувати, жити; чи не тому наші сучасники втратили нині дух вольниці і непокори - дух життя, а не існування? Колись цей дух українцям піднімали кобзарі, а зараз цю функцію перейняли історичні твори, про колишніх героїв, непереможних уже в тому, що здатні на бунт, заряджаючи своєю енергією маси. І доки існує хоча б один такий бунтівник - народ буде жити, нація буде існувати.