Катери́на — поема Тараса Шевченка, написана в Петербурзі наприкінці 1838 — на початку 1839 років, присвячена Василю Жуковському у пам'ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва.
Объяснение:Автограф невідомий. Датували поему орієнтовно кінцем 1838 р. — початком 1839 р., С.-Петербург — на підставі спогадів І. М. Сошенка, записаних М. К. Чалим. За спогадами І. М. Сошенка, (записаними М. К. Чалим), Шевченко працював над поемою під час їхнього спільного проживання з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 р. на Васильєвському острові у Петербурзі (будинок № 47 на четвертій лінії): Шевченко «то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: „А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?“ Та й почне читать свою „Катерину“ (он в это время писал ее)»[1]; про час проживання Шевченка разом із Сошенком див.:[2],[3].
Відповідь:
як уявляли хлопці чудовисько: здоровенна істота, яка залишає сліди "здоровенних лап, мов од крокодила", хлопці, вивчаючи зоологію, вирішили, що у озері живе, якийсь динозавр, якому вдалося дожити до наших часів і тварина має приблизно такий вигляд: "...гігантська ящірка, або ж варан. Не злякатись чотириметрового гіганта важко. Колір шкіри буро-чорний. З грізної ікластої пащі безперестанку вилітає яскраво-оранжевий роздвоєний язик, люто дивляться блискучі чорні очі. Варан ступає сильними лапами, тіло його піднято над землею, волочиться лише хвіст. Сила в цьому хвості страшна. Дослідники бачили, як одним ударом варан збиває кабана, ва-лить з ніг оленя".
яка "тварина" пливла озером: цитата: "Водою пливло щось надзвичайне, неймовірне і дуже доісторичне...На поверхні видніла лише голова, але що то була за голова! Здоровецька, уся всипана шипами, темно-зелена, лискуча й бридка. Ось потвора повернулася до нас, і блимнули червонясто два великі ока. Між ними стирчав хижий ріг. З напіврозкритої пащі виглядали гостренні білі зуби".
різниця: спільне у цих описах, мабуть, лише те, що за цими описами істота викликала страх. А в усьому іншому уявлення хлопців про химеру відрізняються. Митько і Сергій більше керувалися науковою літературою, а в уявленні Василя істота абсолютно дивна: непропорційно велика голова, шкіра - щось середнє між жабою і дикобразом або іншою твариною, наявність одночасно і гострих зубів і велетенського рогу для тварини, яка живе у воді - взагалі незрозуміле.
Характеристика образу Митька
1. Митько - один з головних героїв твору Ярослава Стельмаха "Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки".
2. Автор у своєму творі не дає портретного опис хлопця. Лише є згадка, що Митько худющий і русявий. Можливо, відсутність опису хлопця - задум автора. Кожен читач має можливість уявити собі "свого" Митька, який схожий на сусідського шибеника або на друга в дитинстві.
3. Риси характеру героя: Митько щирий, чесний, веселий, кмітливий - недаремно ж саме він вів переговори з батьками Сергія, щоб їх відпустили в село до бабусі; цілеспрямований і наполегливий - те з яким ентузіазмом він взявся за вивчення зоології, заслуговує на повагу; сміливий і відповідальний - він не налякався чудовиська і кинувся до озера, щоб хоча б побачити його і описати іншим, а пізніше, не роздумуючи, кинувся рятувати Василя; великодушний і справедливий - дізнавшись про те, що чудовисько лише безглуздий жарт Василя, Митько не кинувся на жартівника з кулаками, як пропонував зробити Сергій, а подякував йому, за чудові канікули.
4. Інші персонажі про Митька, як і про Сергія відгукуються позитивно, Бабуся взагалі не могла нахвалитися такими чудовими хлопцями.
5. Автор Митька описує як серйозного і відважного хлопчака, лідера: він сердито гримає у складних ситуаціях на Сергія (коли Сергій заснув на посту і коли Митько кинувся рятувати Василя). В деяких ситуаціях автор порівняє Митька з полководцем, що й не дивно, бо саме він виступає генератором різних ідей.
6. Після прочитання пригодницької повісті, про Митька можна сказати, що це один з головних, позитивний герой твору. І якщо б не його наполегливість, цікавість, прагнення до пригод, то, можливо, і не було б у хлопців такого чудового відпочинку у селі.
Пояснення:
Вона була неймовірно схожа на дівчинку з малюнка у книжці. Тому здалася нам знайомою. Вона тихенько підійшла до дошки й подивилась мені у вічі. Потім відвела погляд на когось іншого. За мить вона промовила:
– Любі друзі, сьогодні я тут, щоб попередити вас. Думаю, ніхто не хоче попасти у невідому країну, де все не так. ЇЇ звати … Тут хтось перебив Алю:
– Про що ти говориш?
Аля спочатку оглянулась, а потім додала:
– Напевно, хтось не прочитав казки. Але цим ми шкодимо самі собі. Кожну незавершену справу бачить Недочеревик і записує її. Тож, щоб не попасти у халепу, завершуйте розпочаті справи. Не дочитали книжку- дочитайте, не домалювали картину – домалюйте. Раптом у кутку Аля побачила якусь річ та промовила:
– Он як! Там стінгазета скраю лежить.
Розгорнула її і сказала:
– Так не годиться. Вона не є завершена. Недочеревик її уже побачив. Нумо, коли продзвенить дзвоник, на перерві завершіть те, що розпочали.
Всі уважно слухали дівчинку і зрозуміли помилку. А Аля стрімко побігла далі попереджати інших школярів.
Я також зрозуміла цей урок. Надалі не буду залишати незавершені справи. І цей урок української літератури я теж не забуду.