Підготовка до ЗНО ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС кінця XIX — початку XX сторіччя
Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.)
«Тіні забутих предків»
Етнографічна основа повісті
Повертаючись з Капрі, улітку 1911 р. Коцюбинський вирішує здійснити давню мрію — побувати в Карпатах. Відвідини цього краю в 1910 р. не були такими багатими на враження. Для написання твору не вистачало матеріалу. Але природа справила на Коцюбинського велике враження, бо була для нього одухотвореною.
Для зображення найказковішого краю Коцюбинському необхідно було зазирнути в душу людини. Письменника цікавило, звідки в гуцулів фантастичні уявлення про світ.
Характерною особливістю традиційних уявлень і вірувань гуцулів, як і українців взагалі, є синкретичне поєднання християнських релігійних уявлень з язичницькими віруваннями, що існували задовго до поширених вищих релігій, зокрема християнства. Ці уявлення полягають у вірі в наявність душі, духа в кожній речі чи явищі навколишнього світу.
Наші предки вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля населені богами та що вся природа жива, сповнена всякого дива. Уявлення про Бога й чорта є ключовими для християнської релігії і своєрідно відображають моральні норми: добро і зло.
Образи української демонології — це фантастичні істоти, наділені людськими властивостями, які можуть впливати на живу та неживу природу. Найпоширенішими серед них є духи природи (польовик,-водяник, лісовик та ін.), духи оселі (домовик, похат-ник та ін.). Ці образи ілюструють прагнення людини пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи.
Під впливом християнства поволі стиралася різниця між чортом, домовиком, водяником, лісовиком, скарбником, але в літературних пам'ятках усе це збереглося якнайкраще. І свідченням тому є глибоке проникнення М. Коцюбинського під час створення повісті «Тіні забутих предків» у психологію, світогляд гуцулів, їхні вірування і звичаї. Саме на багатому етнографічному матеріалі повість набула загальнолюдського, філософського звучання.
Початок твору своєю простотою і оповідним характером нагадує казку, адже з перших рядків повісті з'являється фантастичний елемент (Іванова мати вважала, що під час пологів їй підмінили дитину на бісеня).
Своєрідний дуалізм — визнання двох творчих начал: добра і зла — наклав відбиток на всі уявлення героїв повісті про світ. Коцюбинський вбачав джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в традиціях, айв особливостях гірської природи. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів.
Так, малому Іванкові привидівся щезник в оточенні цапів, але привид зник, як тільки хлопчик перестав боятися. Отже, для малих Марічки та Іванка світ здавався казкою.
Злиття язичницького і християнського світогляду найвиразніше простежується в накладанні християнських свят на обрядово-ритуальну структуру дохристиянського народного календаря. Іван бачить божественне і в християнському Богові, і в природі. Навіть злий дух чорт постає в творі багатоликим — це й арідник, і щезник, і багато чого іншого. І всіх треба задобрити, щоб не зазнати горя в житті. Так, у повісті змальовано обряд зустрічі Різдва, обряд святкування Святвечора, коли Іван звертається до різних ворожих сил, яких він остерігався все життя, скликав до себе на тайну вечерю всіх чорнокнижників, мольфарів, лісових звірів. Тут суто християнське свято Різдва Христова має у своєму складі ще й елементи, традиційні для язичницьких обрядів. Може, саме в тому виявляється сутність назви «Тіні забутих предків».
Олюднення, персоніфікація природних, матеріальних та психічних явищ властиві кожній релігії, оскільки в такий б людина намагається пояснити все невідоме. А ожививши все незрозуміле, можна спробувати домовлятися з ним.
Кожна важлива справа на полонині супроводжувалась ворожінням або іншими ритуальними діями, що надають їй таємничості. Можливо, саме від цього й характери гуцулів здаються таємничими.
Навіть обряд похорон, яскраво описаний письменником повісті «Тіні забутих предків», на перший погляд здається дещо дивним. За народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється її стан. Так що поховальний обряд був звернений саме до душі людини, але коли обряд оплакування і голосіння закінчився, почалися забави. Напевне, так наші предки хотіли показати непереможність життя над смертю.
Багато уваги наші предки приділяли природним стихіям, окремим етапам життя людини, різноманітним випробуванням, явищам навколишнього світу тощо. У традиційних віруваннях, перекладах та повір'ях українців, зокрема гуцулів, елементи міфів максимально наближені до щоденного побуту селян. Втрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості.
Отже, фантастичні образи повісті служать для створення романтичної історії, забарвленої етнографічним колоритом, і передають особливості психології персонажів.
Максим является дядей главного героя повести, слепого мальчика Петра Попельского:
"Семейство, в котором родился слепой мальчик, было немногочисленно. Кроме названных уже лиц, оно состояло еще из отца и «дяди Максима», как звали его все без исключения домочадцы и даже посторонние."
Максим - мужчина с горячим, добрым сердцем и неугомонной, деятельной мыслью:
"Нет, он нисколько не страшный. Он добрый." (Петя о дяде Максиме)
"...в изрубленном теле бьется горячее и доброе сердце, а в большой квадратной голове, покрытой щетиной густых волос, работает неугомонная мысль."
"...дало деятельной мысли изувеченного бойца другое направление."
Максим является энергичным мужчиной:
"...и с обычною своей энергией занялся изучением всего того..."
Максим - человек очень приятного нрава и большого ума, по мнению пана Яскульского:
"Однако при ближайшем знакомстве он должен был сознаться, что этот еретик и забияка – человек очень приятного нрава и большого ума..."
Максим - незлобный человек, который редко сердится:
"Но он сердился редко; большею же частью на доводы сестры он возражал мягко и с снисходительным сожалением..."
Максим является искренним человеком:
"...быть может, под влиянием импонирующей искренности старого ветерана…"
Максим - упрямый человек:
"...не сумели выгнать из Максима его упрямую душу..."
Максим - человек с острым языком:
"...по временам его острый язык действовал так же метко, как некогда сабля..."
О внешности Максима известно следующее (герой в зрелом возрасте):
"Правую ногу ему совсем отрезали, и потому он ходил на костыле..."
"В то время, когда в деревенском домике появилось и стало расти новое существо, в коротко остриженных волосах дяди Максима уже пробивалась серебристая проседь. Плечи от постоянного упора костылей поднялись, туловище приняло квадратную форму. Странная наружность, угрюмо сдвинутые брови, стук костылей и клубы табачного дыма, которыми он постоянно окружал себя, не выпуская изо рта трубки, – все это пугало посторонних, и только близкие к инвалиду люди знали, что в изрубленном теле бьется горячее и доброе сердце..."
"...угрюмо сдвинутыми густыми бровями."
"Между тем изувеченный боец..."
"...улетучились из квадратной головы ветерана."
"...розовые мечты согревали стареющее сердце."
"Максим?.. Это который на костылях?.. Я его видела. Он страшный!" (маленькая Эвелина о внешности Максима)
В молодости Максим был опасным, дерзким забиякой, хотя и вырос в почтенном дворянском семействе:
"Лет за десять до описываемых событий дядя Максим был известен за самого опасного забияку не только в окрестностях его имения, но даже в Киеве «на Контрактах»*. Все удивлялись, как это в таком почтенном во всех отношениях семействе, каково было семейство пани Попельской, урожденной Яценко, мог выдаться такой ужасный братец. Никто не знал, как следует с ним держаться и чем ему угодить. На любезности панов он отвечал дерзостями, а мужикам спускал своеволие и грубости, на которые самый смирный из «шляхтичей» непременно бы отвечал оплеухами." (*«Контракты» – название славной киевской ярмарки)
Максим - простой человек в обращении с крестьянами. Те в свою очередь относятся к нему почтительно, но свободно:
"...мужикам спускал своеволие и грубости..."
"Максим Яценко, сам малоросс, был человек простой с мужиками и дворней. Он часто кричал и ругался, но как‑то необидно, и потому к нему относились люди почтительно, но свободно."
Максим является женоненавистником:
"Между тем девочка продолжала смотреть на него своим открытым взглядом, сразу завоевавшим его женоненавистническое сердце."
"...отпускал презрительные сентенции насчет неразумной женской любви и короткого бабьего ума, который, как известно, гораздо короче волоса; поэтому женщина не может видеть дальше минутного страдания и минутной радости."
Максим - романтик. В молодости он мечтает о появлении новой Запорожской Сечи (описанной в "Тарасе Бульбе"), но затем разочаровался в этой идее и отправился в Италию:
"Максим вздохнул. Он был романтик и когда‑то мечтал о новой сечи."
"– Вздыхал и я когда‑то о сечи, об ее бурной поэзии и воле… Был даже у Садыка в Турции.
– И что же? – спросили молодые люди живо.
– Вылечился, когда увидел ваше «вольное козачество» на службе у турецкого деспотизма… Исторический маскарад и шарлатанство!.. Я понял, что история выкинула уже всю эту ветошь на задворки и что главное не в этих красивых формах, а в целях… Тогда‑то я и отправился в Италию."
Все що знаю. П'єса написана на реальних фактах. Узявши за основу відомості про шахраїв, які у Єлисаветграді продавали фальшиві гроші, І. ТОбілевич намалював образ корисливого чоловіка та глибоко розкрив його характер. Цим образом автор засуджує нечесне життя, яке настало між багатими людьми, шахрайство, яке набуло в ті часи масового явища. Для Герасима найважливіше - купити землю, отже, потрібні гроші. ТОму всі його вчинки спрямовані на здобуття грошей. На жаль у нашому сучасному суспільстві дуже багато таких або схожих людей. Це актуально, але погано.
ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС кінця XIX — початку XX сторіччя
Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913 pp.)
«Тіні забутих предків»
Етнографічна основа повісті
Повертаючись з Капрі, улітку 1911 р. Коцюбинський вирішує здійснити давню мрію — побувати в Карпатах. Відвідини цього краю в 1910 р. не були такими багатими на враження. Для написання твору не вистачало матеріалу. Але природа справила на Коцюбинського велике враження, бо була для нього одухотвореною.
Для зображення найказковішого краю Коцюбинському необхідно було зазирнути в душу людини. Письменника цікавило, звідки в гуцулів фантастичні уявлення про світ.
Характерною особливістю традиційних уявлень і вірувань гуцулів, як і українців взагалі, є синкретичне поєднання християнських релігійних уявлень з язичницькими віруваннями, що існували задовго до поширених вищих релігій, зокрема християнства. Ці уявлення полягають у вірі в наявність душі, духа в кожній речі чи явищі навколишнього світу.
Наші предки вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля населені богами та що вся природа жива, сповнена всякого дива. Уявлення про Бога й чорта є ключовими для християнської релігії і своєрідно відображають моральні норми: добро і зло.
Образи української демонології — це фантастичні істоти, наділені людськими властивостями, які можуть впливати на живу та неживу природу. Найпоширенішими серед них є духи природи (польовик,-водяник, лісовик та ін.), духи оселі (домовик, похат-ник та ін.). Ці образи ілюструють прагнення людини пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи.
Під впливом християнства поволі стиралася різниця між чортом, домовиком, водяником, лісовиком, скарбником, але в літературних пам'ятках усе це збереглося якнайкраще. І свідченням тому є глибоке проникнення М. Коцюбинського під час створення повісті «Тіні забутих предків» у психологію, світогляд гуцулів, їхні вірування і звичаї. Саме на багатому етнографічному матеріалі повість набула загальнолюдського, філософського звучання.
Початок твору своєю простотою і оповідним характером нагадує казку, адже з перших рядків повісті з'являється фантастичний елемент (Іванова мати вважала, що під час пологів їй підмінили дитину на бісеня).
Своєрідний дуалізм — визнання двох творчих начал: добра і зла — наклав відбиток на всі уявлення героїв повісті про світ. Коцюбинський вбачав джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в традиціях, айв особливостях гірської природи. Природні явища стають джерелом народження фантастичних образів.
Так, малому Іванкові привидівся щезник в оточенні цапів, але привид зник, як тільки хлопчик перестав боятися. Отже, для малих Марічки та Іванка світ здавався казкою.
Злиття язичницького і християнського світогляду найвиразніше простежується в накладанні християнських свят на обрядово-ритуальну структуру дохристиянського народного календаря. Іван бачить божественне і в християнському Богові, і в природі. Навіть злий дух чорт постає в творі багатоликим — це й арідник, і щезник, і багато чого іншого. І всіх треба задобрити, щоб не зазнати горя в житті. Так, у повісті змальовано обряд зустрічі Різдва, обряд святкування Святвечора, коли Іван звертається до різних ворожих сил, яких він остерігався все життя, скликав до себе на тайну вечерю всіх чорнокнижників, мольфарів, лісових звірів. Тут суто християнське свято Різдва Христова має у своєму складі ще й елементи, традиційні для язичницьких обрядів. Може, саме в тому виявляється сутність назви «Тіні забутих предків».
Олюднення, персоніфікація природних, матеріальних та психічних явищ властиві кожній релігії, оскільки в такий б людина намагається пояснити все невідоме. А ожививши все незрозуміле, можна спробувати домовлятися з ним.
Кожна важлива справа на полонині супроводжувалась ворожінням або іншими ритуальними діями, що надають їй таємничості. Можливо, саме від цього й характери гуцулів здаються таємничими.
Навіть обряд похорон, яскраво описаний письменником повісті «Тіні забутих предків», на перший погляд здається дещо дивним. За народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється її стан. Так що поховальний обряд був звернений саме до душі людини, але коли обряд оплакування і голосіння закінчився, почалися забави. Напевне, так наші предки хотіли показати непереможність життя над смертю.
Багато уваги наші предки приділяли природним стихіям, окремим етапам життя людини, різноманітним випробуванням, явищам навколишнього світу тощо. У традиційних віруваннях, перекладах та повір'ях українців, зокрема гуцулів, елементи міфів максимально наближені до щоденного побуту селян. Втрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості.
Отже, фантастичні образи повісті служать для створення романтичної історії, забарвленої етнографічним колоритом, і передають особливості психології персонажів.