Ну допустим "белая ворона" это тот человек,который выделяется из толпы,не делает как все.Например:выделяется своей необычной причёской или внешним видом,поведением.Таких чаще всего считают изгоями
Людина щаслива у праці, у творенні чогось нового, доброго і корисного. Мірилом для кожного з нас є власна совість. Немає значення чи ти поет, чи художник, чи вчитель, чи лікар, чи простий селянин. Праця повинна бути чесною. В. Крищенко пише: Поміж гучних фанфарних нот Проходить істина без крику. Нас піднімає до висот Лиш праця − чесна і велика. Дуже вдало сказав Борис Грінченко: Не велике я поле зорав, Та за плугом ніколи не спав. Щоб робив, те робив я до краю І всю силу, що мав я і маю, На роботу невпинную клав. Лише чесна і самовіддана праця можуть зробити кожного з нас щасливими. Українці − дуже працьовита нація. Ще з давніх часів про нас говорять як про добрих хліборобів. Хоч праця на землі − важка, проте вона − чесна. Які чудові слова В. Симоненка: Праця людини − окраса і слава, Праця людини − безсмертя її. Наш час ставить нові вимоги до праці. Та все ж ми повинні так відноситися до праці, щоб вона була для нас внутрішньою потребою. Г. Сковорода ще у далекі часи підносив ідею природної праці. Він обстоював думку про те, що праця з нахилом, за покликанням, за здібностями приносить щастя людині і користь суспільству
Події відбуваються в княжому теремі в 1030 р. В одному з покоїв (в галереї) сидять ченці — переписувачі книг: монах—художник Микита, що малює заставки і мініатюри до книг, монах—переписувач Свічкогас, ієромонах Сильвестр, який керує всією роботою. Всі чекають на повернення князя Ярослава із Чюді, де він воював. овгород державний, Своїх мужів і золото збирав І Ярославу в поміч поспішав. Сильвестр радить Микиті не судити князя, не пам'ятати зла і братися з молитвою за роботу, щоб не зробити помилки, щоб потім не "підчищати". На це Микита відповідає: З пергаменту недовго зчистить ваду, Лиш з совісті не зчистити її. Микита вважає винним Ярослава за даремне ув'язнення посадника Новгородського Коснятина. Майже розбите військо князя врятував у боротьбі з німецькими й угорськими ордами саме Коснятин. І Новгорода воїни суворі Мечі і злато князю принесли — Веди нас, княже, битись до загину За честь і єдність руської землі! Кінцівка: Входять Давид, Ратибор і вносять покриті чорним сукном ноші. Стурбований Ярослав питає, хто впав за Русь. Ратибор відповідає, що загинув за Русь і за князя Микита. Джема з криком кидається до мертвого юнака. Ярослав сходить із престолу і схиляє голову біля вірного свого писаря. Він клянеться новгородцям звільнити їх від данини і послати князювати до них Володимира. На честь перемоги над печенігами Ярослав вирішує побудувати храм, щоб увіковічити цю історичну подію. Сильвестр дарує книгу Ярославу, яку купив за двадцять гривень. Князь наказує виплатити ще вісімдесят, бо "не гоже нам скарби словесні дешево цінити". Він всіх закликає на пир в ім'я перемоги.
