Серед багатьох, дуже цікавих творів видатного українського письменника М. Стельмаха окремо стоять дві біографічні повісті «Щедрий вечір» і «Гуси-лебеді летять». У них дуже реалістично передається та атмосфера, у якій довелося зростати і формуватися маленькому Михайликові, розкриваються його дитячі переживання, таємниці і мрії.
У повісті «Гуси-лебеді летять» ми бачимо маленького героя у повсякденних клопотах звичайної сільської дитини. Михайлик допомагає батькам по господарству, збирає ягоди і гриби, пасе конячину. Його життя не можна назвати буденним і сірим. У світі його дитинства неначе злилися разом казковий світ дитинства і реальний світ дорослих. Так і зростав Михайлик серед загадкової і надзвичайно чудової природи, виглядаючи по левадах і садках літо, яке залишало після себе то смачні суниці, то стиглі вишні, вірячи і не вірячи в таємницю існування жар-птиці.
Михайлик — бешкетний і непосидючий, а разом з тим чуйний і доброзичливий. Була у хлопчика і ще одна риса, яка відрізняла його від інших сільських дітей — невситима жага до читання, за словами односельців, «дурість» або «слабість». Михайлик читав усе підряд, що не встигали «докурити» сільські чоловіки. Заради того, щоб читати, хлопчик терпів багато прикростей: і глузування своїх ровесників, і нарікання матері. Але такий потяг до знань не залишився марним, бо хлопчик з великим задоволенням учився в школі.
М. Стельмах з неабиякою вдячністю згадує свою сім’ю. Незважаючи на те, що вони були майже неосвіченими, ці люди мали шляхетні і красиві душі. Письменник розповідає про те, що саме «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З не меншою теплотою автор згадує у повісті своїх бабу й діда: «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». Сусіди дивувалися і трохи посміювалися з незвичайної делікатності дідуся, бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?»
гаючи життя дорослого світу, Михайлик проходить справжню науку. Він по-своєму сприймає не тільки добрі, а й злі вчинки людей. Живучи у нестатках, хлопчик вчиться співчувати чужому горю, його сильно обурює будь-яка несправедливість. Дитяча душа Михайлика палко протестує проти людської підступності й нечесності. Сильне обурення викликають у хлопчика вчинки братів його батька, сім’ї сільського священика і вчинки Юхрима Бабенка.
Повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» починається словами: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Цими ж словами повість і закінчується. Гуси-лебеді стали для Михайлика своєрідним символом дитинства, який сяяв йому усе доросле життя. Недарма ж «Гуси-лебеді летять над моїм дитинством, над моїм життям!».
Чмтаючи твори Шевченка,можна чітко визначи їх філософію,мислення автора,його думку.Його філософія глибоко індивідуальна,вона на пряму стосується України,її тодішнього життя.Шевченко показує щирість,чистоту і безкорисливість душ:Катерини,сестри кріпачки,Наймички.. Філософія Тарасових віршів,показує не тільки душі його героїв,а його власну,його особисту філософію.Філософія Т.Шевченка виростає насамперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає шевченківська філософія пробудження людської гідності.Улюблений герой Шевченкових поезій і картин — лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм народної правди і честі. Філософія поета - це система,в якій показано український дух,віру,надію,любов,співчуття,людяність.Тарасова філософія жила і буде жити!
Ні про що не турбуватися — значить не жити, а бути мертвим, адже турбота стан душі, а життя — це рух», — пише Григорій Сковорода. Мені дуже подобається цей вислів. І справді, скільки людей у своєму житті хоча б раз потерпали через чиюсь байдужість. Навіть у різноманітних державних кодексах пишуть: «злочинна бездіяльність». Отже, бездіяльність також буває злочинною! На жаль, не всі це розуміють. Часто прикро буває бачити, як хтось замість рішучих говорить: «Моя хата скраю». До речі, у своєму зошиті, я знайшов схожий вислів Льва Толстого: «Вечно бороться и метаться, а спокойствие — душевная подлость».
Мене спочатку вразило те, що два зовсім різних за епохою та стилем творчості митці так схоже висловились. Але потім я дійшов висновку, що існують деякі вічні цінності людського життя, які не залежать від часу чи якоїсь епохи. Рух людської душі, невпинний духовний розвиток і творчий пошук — це одна з таких вічних цінностей. «Не все отрута, що неприємне на смак» — цей афоризм вчить нас не шукати тільки задоволень, а розуміти, що корисне не завжди приємне. Це, наприклад, як гіркі ліки, що їх треба випити, аби одужати. Існують, звісно, і духовці піки: робота над собою, над власними вадами. Бо це сприяє вдосконаленню, духовному зміцненню та «одужанню» від власних вад і комплексів.
«З усіх утрат втрата часу — найтяжча». Цей вислів мені особливо подобасться. Ніхто з наших сучасників не знає, якою людиною був Григорій Сковорода, але ми можемо створювати його образ із творчості мислителя. Мені здаєтьеи, що цей афоризм надзвичайно характеризує автора як людину, що ні на мить їм припиняє вчитися, розвиватися та самовдосконалюватися. Не потрібні були Сковороді слава й почесті, високі посади і багатства. Він вважав життя за совістю, а головне в житті — залишатися самим собою, бути вільним і незалежним. Великий філософ обрав шлях втечі від світу зла і свободи духу. У спокусливі сіті заради великого багатства «лакомства нещасного» Сковорода так і не дався. Він з повним правом заповідав написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав»".
Серед багатьох, дуже цікавих творів видатного українського письменника М. Стельмаха окремо стоять дві біографічні повісті «Щедрий вечір» і «Гуси-лебеді летять». У них дуже реалістично передається та атмосфера, у якій довелося зростати і формуватися маленькому Михайликові, розкриваються його дитячі переживання, таємниці і мрії.
У повісті «Гуси-лебеді летять» ми бачимо маленького героя у повсякденних клопотах звичайної сільської дитини. Михайлик допомагає батькам по господарству, збирає ягоди і гриби, пасе конячину. Його життя не можна назвати буденним і сірим. У світі його дитинства неначе злилися разом казковий світ дитинства і реальний світ дорослих. Так і зростав Михайлик серед загадкової і надзвичайно чудової природи, виглядаючи по левадах і садках літо, яке залишало після себе то смачні суниці, то стиглі вишні, вірячи і не вірячи в таємницю існування жар-птиці.
Михайлик — бешкетний і непосидючий, а разом з тим чуйний і доброзичливий. Була у хлопчика і ще одна риса, яка відрізняла його від інших сільських дітей — невситима жага до читання, за словами односельців, «дурість» або «слабість». Михайлик читав усе підряд, що не встигали «докурити» сільські чоловіки. Заради того, щоб читати, хлопчик терпів багато прикростей: і глузування своїх ровесників, і нарікання матері. Але такий потяг до знань не залишився марним, бо хлопчик з великим задоволенням учився в школі.
М. Стельмах з неабиякою вдячністю згадує свою сім’ю. Незважаючи на те, що вони були майже неосвіченими, ці люди мали шляхетні і красиві душі. Письменник розповідає про те, що саме «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З не меншою теплотою автор згадує у повісті своїх бабу й діда: «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». Сусіди дивувалися і трохи посміювалися з незвичайної делікатності дідуся, бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?»
гаючи життя дорослого світу, Михайлик проходить справжню науку. Він по-своєму сприймає не тільки добрі, а й злі вчинки людей. Живучи у нестатках, хлопчик вчиться співчувати чужому горю, його сильно обурює будь-яка несправедливість. Дитяча душа Михайлика палко протестує проти людської підступності й нечесності. Сильне обурення викликають у хлопчика вчинки братів його батька, сім’ї сільського священика і вчинки Юхрима Бабенка.
Повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» починається словами: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Цими ж словами повість і закінчується. Гуси-лебеді стали для Михайлика своєрідним символом дитинства, який сяяв йому усе доросле життя. Недарма ж «Гуси-лебеді летять над моїм дитинством, над моїм життям!».