На мій погляд, серед найкращих винаходів людства почесне місце займає поезія. Вже багато століть люди намагаються прояснити та розкрити феномен поетичного слова. Чому вірші здатні надихати людей на боротьбу, підбадьорювати і чарувати? Чому поезії можуть зцілювати душу і заспокоювати? Як, взагалі, поетам вдається так глибоко проникати у людські душі і так чутливо розуміти людські почуття? Як їм вдається так гостро розповідати про ревнощі і ненависть, і так ніжно – про кохання?
Й донині немає відповіді на ці питання, донині невідомо, у чому секрет поетичних творів. Поезія у всі часи залишалася загадкою і, мабуть тому вона у всі часи так вабила людей. Навіть ті, хто категорично заявляють, що не люблять поезію, частіше усього просто не читали поетичних творів талановитих поетів, не важливо – вітчизняних чи зарубіжних. Інакше вони б обов’язково знайшли собі авторів по душі.
Я вважаю, що мені поталанило, як поталанило і багатьом іншим, адже я добре розумію і люблю поезію. Звичайно, не всю, бо бувають і погані вірші, особливо у сучасних поетів. Та смаки людей різноманітні і я не беруся стверджувати, що ті вірші, які подобаються мені – це найкраще надбання світової поетичної творчості.
Особисто мені ближче чомусь сучасні поети, а не класики. Тим більше, що нові поетичні твори завдяки Інтернету сьогодні розповсюджуються зі швидкістю блискавки. Я досить часто запам’ятовую рядки віршів, які мені подобаються. А ось імена авторів у моїй пам’яті майже не залишаються. Як то кажуть, я розумію «поезію серцем», або подобаються мені саме ті вірші, які називаються «поезією серця».
Як і будь-який справжній українець, я люблю українську поезію. Без сумніву, справжнім генієм української поетичної літератури є великий Кобзар Тарас Григорович Шевченко. Рівних йому не було, не має, і,мабуть, ніколи не буде. Не менш цікава сильна, бунтівна і в той же час ніжна творчість Лесі Українки. А ось такі красиві рядки: «Ще не було епохи для поета, але були поети для епох» написала поетеса Ліна Костенко.
Прекрасною я вважаю і лірику Володимира Сосюри і Максима Рильського. А які чудові вірші про кохання можна знайти у Павла Тичини! Читаєш такі твори і відчуваєш, як вони торкають найтонші струни душі. Мабуть це і є «поезія серця». Адже «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Це теж слова Ліни Костенко, і вони повністю співпадають з моїм сприйманням поезій наших предків і наших сучасників.
Сюжетні лінії «Дорогою ціною» — відтворення історичної епохи в оповіданні; — боротьба героїв за волю і власне щастя; — щире почуття кохання між Остапом і Соломією. М. Коцюбинський на основі глибокого вивчення життя кріпаків початку ХХ ст. за до творчої уяви написав захоплююче оповідання «Дорогою ціною». Усі події та герої правдиві, типові. Типовість у цьому творі виявляється в реалістичному змалюванні життєвих фактів і характерів кріпаків першої половини ХІХ ст., які письменник подав узагальнено. Втілені вони в індивідуальних людських долях Соломії і Остапа — привабливих героїв, які діють у конкретних історичних обставинах. Оповідання «Дорогою ціною» М. Коцюбинського захоплює напруженим і цікавим сюжетом, героїчним характером і духовною красою його героїв. А ще — вмілим показом однієї з форм боротьби кріпаків за волю та незалежність — втечі від панів. Своїм твором письменник прославив бунтарський дух українського народу, який ніколи не хотів бути робочою худобою для панів. Українське селянство, за словами автора, готове було дорогою ціною заплатити за волю. Воно не запліснявіло в неволі, не втратило живої душі, сподівалося на визволення. Мрія про волю передавалась із покоління в покоління, опоетизовувалась у народних піснях, закликала до втечі від панів у ті місця, «де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — полягти кістками на вічний спочинок».
Немає навіть сенсу спорити, що краще - бути духовно багатим або мати матеріальне багатство, тобто багато грошей. Матеріальне багатство доволі легко втратити, а от духовне багатство залишиться з людиною назавжди. До того ж, одне іншому не заважає: можна бути багатим і духовно, і матеріально. А ті, хто вважають, що матеріальне багатство вище за духовне, самі скоріш за все є духовно бідними людьми.
Духовне багатство не продається і не купляється. Мудрість, моральна чистота, чесність та порядність, чуйність, людяність, широта душі - жодну з цих чеснот не можна купити за гроші. Не купити за гроші й повагу та любов оточуючих, які дістаються духовно багатій людині.
Духовно багаті люди - це зразок, на який треба рівнятися всім, якщо ми хочемо, щоб наше життя змінювалося на краще.
На мій погляд, серед найкращих винаходів людства почесне місце займає поезія. Вже багато століть люди намагаються прояснити та розкрити феномен поетичного слова. Чому вірші здатні надихати людей на боротьбу, підбадьорювати і чарувати? Чому поезії можуть зцілювати душу і заспокоювати? Як, взагалі, поетам вдається так глибоко проникати у людські душі і так чутливо розуміти людські почуття? Як їм вдається так гостро розповідати про ревнощі і ненависть, і так ніжно – про кохання?
Й донині немає відповіді на ці питання, донині невідомо, у чому секрет поетичних творів. Поезія у всі часи залишалася загадкою і, мабуть тому вона у всі часи так вабила людей. Навіть ті, хто категорично заявляють, що не люблять поезію, частіше усього просто не читали поетичних творів талановитих поетів, не важливо – вітчизняних чи зарубіжних. Інакше вони б обов’язково знайшли собі авторів по душі.
Я вважаю, що мені поталанило, як поталанило і багатьом іншим, адже я добре розумію і люблю поезію. Звичайно, не всю, бо бувають і погані вірші, особливо у сучасних поетів. Та смаки людей різноманітні і я не беруся стверджувати, що ті вірші, які подобаються мені – це найкраще надбання світової поетичної творчості.
Особисто мені ближче чомусь сучасні поети, а не класики. Тим більше, що нові поетичні твори завдяки Інтернету сьогодні розповсюджуються зі швидкістю блискавки. Я досить часто запам’ятовую рядки віршів, які мені подобаються. А ось імена авторів у моїй пам’яті майже не залишаються. Як то кажуть, я розумію «поезію серцем», або подобаються мені саме ті вірші, які називаються «поезією серця».
Як і будь-який справжній українець, я люблю українську поезію. Без сумніву, справжнім генієм української поетичної літератури є великий Кобзар Тарас Григорович Шевченко. Рівних йому не було, не має, і,мабуть, ніколи не буде. Не менш цікава сильна, бунтівна і в той же час ніжна творчість Лесі Українки. А ось такі красиві рядки: «Ще не було епохи для поета, але були поети для епох» написала поетеса Ліна Костенко.
Прекрасною я вважаю і лірику Володимира Сосюри і Максима Рильського. А які чудові вірші про кохання можна знайти у Павла Тичини! Читаєш такі твори і відчуваєш, як вони торкають найтонші струни душі. Мабуть це і є «поезія серця». Адже «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Це теж слова Ліни Костенко, і вони повністю співпадають з моїм сприйманням поезій наших предків і наших сучасників.