Мартин Боруля – головний герой однойменної трагікомедії Івана Карпенка-Карого, заможний хлібороб, який домагається втрачених дворянських прав. Характер Мартина Борулі: не є скнарою і не знущається з бідніших за себе, має безглузде бажання будь-якою ціною стати дворянином і не бачить перепон на його досягненні. Його комізм полягає у несумісних із його мужицьким вихованням та освітою дворянськими звичаями та ведення життя. Він прагне захистити свою гідність і оберегти дітей від тяжкої селянської праці. Ставлення до інших: зневажає Красовського, наївно довіряє повіреному Тренделєву, любить свою сім’ю і прагне для неї кращої ,дворянської, долі, але не зважає на бажання родичів, якщо вони стають на заваді його меті. Ставлення інших до Мартина: Тренделєв його дурить, родичі та друзі його не розуміють і хочуть, щоб він знову став звичайним чоловіком без бажання бути дворянином. Ставлення автора до Мартина: за прототип Мартина було взято батька автора. Цим Іван Карпенко-Карий показує своє ставлення до прагнень батька, а саме комізм ситуації, використовує іронію та сатиру. Моє ставлення до Мартина Борулі: цього героя можна зрозуміти, бо він лише хоче безхмарного майбутнього для своєї сім’ї. та бажання мусять поєднуватися з можливостями їх втілення чого не хоче робити Мартин. Це неправильно, ось чому головний герой виглядає комічно.
Гарна, вродлива
«Чорнобрива дівчина»
«Карі оченята. Біле личко»
Повністю віддається почуттям
«Полюбила чорнобрива козака дівчина»
«Якби знала, що покине було б не любила»
«Чуло серце недоленьку, сказати не вміло»
Щира в почуттях
«Обоє раденькі... »
«Легше, мамо, в труні лежать, ніж його побачить».
Страждає від розлуки
«Не співає — сиротою білим світом нудить»,
«Без милого сонце світить — як ворог сміється»
«Дивилася чорнобрива, сохла і мовчала»
Зневірена, засліплена горем
«Сохне вона, як квіточка»
«Тяжко мені, тяжко!»
Не має розуміння зі сторони матері, одинока
«Чи не била мати»
Ніхто не спитає: «Де ти була, що робила?»
«Чого в'янеш, моя доню?» стара не спитала»
«Мене мати хоче дати за старого заміж»
Вірність почуттям
«Не хочу я панувати, не піду я, мамо!»
Привітна, ввічлива
«Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько»
Любляча донька
«А хто ж її головоньку буде доглядати?
«Хто догляне, розпитає, на старість
Забобонна, втратила віру, почуття обов’язку, занижена самооцінка
«Пішла вночі до ворожки»
Емоції переважають над осмисленням дійсності
«Без милого скрізь могила...»
«Скажи йому, що загину, коли не прибуде!»
Розгублена, невизначеність поступків
«Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..»
Не бачить виходу з ситуації, безпорадна перед незгодами
«Пішла б же я утопилась жаль душу згубити... »
«Ні! Вже не вернуся!»
«Там десь милий чорнобривий співає, гуляє, а я плачу, літа трачу, його виглядаю»
У одного з друзів досить незвичне ім’я – Ява. В повісті пояснюється, що це не ім’я, а прізвисько, яке причепилося до Івана з півторарічного віку. Саме тоді він, намагаючись вимовити своє ім’я, сказав: «Я – Ваня», а вийшло «Ява»…, яке причепилося до нього і стало його другим ім’ям. На вигляд він теж досить незвичайний. У Яви рясно вкрите веснянками обличчя і руде, постійно скуйовджене волосся. Це енергійний і відчайдушний хлопець. Саме Ява зазвичай є ініціатором витівок друзів та різноманітних їх вигадок. Вони то метро вирішать прокласти під Васюківкою, то влаштують бій биків, то театр шкільний організують. Та якими б не були вигадки Яви, вини завжди йшли у нього від душі і серця. Хлопець щиро вірив, що робить краще своїм односельцям та скрашує їхнє життя. Та Іван Рень був здатний не тільки на витівки та розваги, але й на серйозні вчинки. Наприклад, коли Ява не зміг здати екзамен з української мови і йому призначили переекзаменування, він сумлінно готувався до цієї перездачі. Вибрав хлопець для цього «безлюдний» острів і добрав для себе ім’я «Робінзон Кукурудзо».
А ось Павлуша Завгородній – це повна протилежність Яві. Я думаю, що саме тому, що хлопці такі різні, їм і вдалося стати кращими друзями. У порівнянні з Явою Павлуша дуже врівноважений і незвичайно спокійний хлопець. Та незважаючи на це, він повністю підтримує Яву у всіх його забавках і витівках та компенсує в них відчайдушність свого товариша. Павлуша мріє стати льотчиком та дуже любить малювати,але не менше за свого друга полюбляє таємниці і романтичні пригоди.
Тореадори з Васюківки Ява та Павлуша мають завжди лише добрі і благородні наміри. Та життєвого досвіду у них недостатньо, як недостатньо і знань. Тому друзі постійно потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні товариші при цьому добре усвідомлюють свої помилки і прагнуть не повторювати їх. Але майже одразу хлопці вигадують і втілюють у життя нові авантюри і знову у них все йде не так, як вони хотіли.
Міні, як однолітку Яви і Павлуші, дуже зрозумілі їх бажання, наміри і вчинки. І якщо запитати, хто з них кращий, то буде досить важки відповісти на це питання. Бо ці школярі – єдине ціле, вони є прикладом справжньої дружби і доводять нам, що дружба – це велика сила. Для кожного з нас дуже важливо мати поруч із собою відданого і вірного товариша, який готовий піти за тобою в вогонь і воду, який не зрадить і до у скрутній ситуації, завжди і в будь-яких обставинах прийде на виручку, бо він справжній друг.