Я пропоную написати твір про Івана Силу таким чином:
Іван Сила – український борець, боксер, важкоатлет, що втілює непереможний дух нашого народу. Цей чоловік чимало часу виступав у цирку, інтригував глядачів своїми чарівними номерами. Проте не лише своєю спортивною кар’єрою був відомий Іван. Важкоатлет славився ще й своєю духовністю, добротою та щирістю. Іван Сила зневажав тих, хто ображає слабших і завжди прагнув заступитися за тих, хто цього потребує. Після того, як спортсмен приїхав на заробітки до міста, він був свідком сцени побиття цілим натовпом однієї людини. Для нього це було неприпустимими, тому він став на захист того нещасного. Звичайно, згодом виявилось, що цей нещасний – простий злодій. Але ця подія із житті Івана дає нам зрозуміти, що цей чоловік – надзвичайно добра та чуйна до проблем навколишніх людина. Не тільки до людей Іван виявляє свої найкращі риси. Важкоатлет також не розуміє дикунства з боку глядачів до тварин. Виступаючи у цирку, він був змушений битися з биком. Це був найнеприємніший бій у його житті, після якого він тяжко переживав: «Чим бідолашна тварина завинила, що люди роблять із неї смертельну забавку?». Іван – сильний фізично та морально чоловік. Для него неприпустимо, коли страждають інші: будь то люди, чи тварини. Це славетна людина втілює найкращі риси усього українського народу – його доброти та щирості.
Жив поживав на світі один могутній чоловік.Звали його Іван Сила.Він любив пригоди.Сталося таке іде він одного дня до свого кума та й бачить в однієї юної дівчини сумочку відібрали. -О ні!Говорить дівчинка. -Що сталося зелено око?Питає Іван. -У мене відібрали сумочку. -А що ж там було? -Там було найкраще що в мене є!Говорить Зелено ока! -Там був мій розум! -Тебе як звати? -Мене звуть Марійка Весна я з бідної сім'ї мій тато пиячка всі гроші він витрачає на цигарки, алкогольні напої.Ми з мамою сьомий день лише на сухарях живемо! -А мене звати Іван Сила я теж з бідної сім'ї мене покинули мої батьки я дуже довго копався щоб тільки вийти із-за воріт дитячого будинку потім виріс і став дуже могутнім чоловіком! -Хочеш ти будеш мені як за доньку? -Звісно ж хочу? Тоді пішли будемо шукати твою сумочку ішли вони 7 днів і 7 ночей пройшли соснові, кленові, дубові ліси і прийшли до густого-прегустого чагарнику.Бачать хатинка стоїть і біля віконці якась дівчина стоїть! -Добридень,Добридень бачу довго ви шукали мене, але все таки знайшли!По що прийшли що бачили в лісах могутніх! -Бачили лише дім твій дівчино красная. -Прийшли ми по сумочку не бачила? -Бачила ось вона в мене в хатинці лежить! -Навіщо вона вам? -Це моя сумочка ану віддай! -Добре,добре віддам, але скажіть с чого ви взяли що це була я? -Ми бачили сліди які вели лісами могутніми -Ланами широкополими -Ось ваша сумочка тримайте! -Дякую відповіла Весна І побігли вони далі шукати пригод!
Гончарство
Гончарство одне з найстаріших ремесел людини. Зародилось гончарство ще
в кам’яному віці. Можна твердити що ще до оволодіння людини вогнем вона
почала формувати з глини предмети потрібні для вжитку.
Під палючим сонцем ці предмети набирали певну міцність і мали певну
цінність. Такими предметами могли бути ємкості для пожитків та амулети.
А вже з освоєнням людиною вогню на великій кількості стоянок вчені
виявили сліди гончарного посуду та подобу людської фігурки.
На території України сліди гончарства археологи датують 7-6 тисячоліття
до н.е.
Трипільська культура V-III тисячоліття до н.е., що охоплює лісостепову
територію України від Дніпра до Карпат дуже багата на гончарні вироби
ручної роботи без застосування гончарного круга. Гончарні вироби
трипільців були витворами мистецтва. Кераміка тут орнаментована з
проявом філософ навколишнього середовища, природних
стихій (можливо містики). Трипільці розмальовували поверхні, але і
робили рельєфний рисунок. При розписі вживали білий колір по сірому,
чорний, червоний та коричневий.
З використанням гончарного круга гончарство стає потаємничим промислом,
уже накопичуються кращі навики і уміння, створюються родові таємниці.
Твори гончарів мають прикладне та художнє примінення. Посуд в інтер’єрі
приміщення та сервіровці столу відіграє важливу роль.
Українська кераміка, незважаючи на довголітнє розчленування народу
різними окупантами, має характерну спільну всім школам національну
самобутність. Характерну для центральних областей Слобожанщини, західних
областей та Буковини і Закарпаття.
Кераміка Карпатського краю
Самобутність і своєрідність кераміки Карпатського краю може бути
пояснена спільністю техніки, колориту характерного у відповідності
етнографічного розселення Гуцулів, Бойків, Лемків та Покутян.
Основні риси гончарного ремесла зародившись в добу кам’яного віку з
невеликими змінами пройшли через добу бронзи, заліза, парового двигуна і
сміливо входить у вік розщеплення атома, зберігши свою самобутність,
вміло використовуючи досягнення доби в допоміжних процесах виробництва,
зберігаючи своєрідність.
Зовнішніми признаками особливості кераміки Карпатського краю є
використання кольорових глин для оздоблення виробів. Оригінальність
методу полягала в тому, що розпис робився шлікером певного складу який
за своїм кольором не завжди був таким, яким виходив після опалення
виробу в гончарному горні.
Як твердять самі гончарі слово “гончар” походить від “горна” і
“чарування” – той що горно чарує.
Зародження, а вірніше становлення карпатської кераміки, як самобутнього
ремесла відноситься до XV століття і має стійкий характер дальшого свого
розвитку та розширення сфери вжитку.
XVII століття гама ангобу розширюється. А на протязі слідуючих ста років
широко використовується техніка заливання рисунку та рожкова техніка. Ці
техніки використовуються переважною більшістю майстрів і в наш час.