ПРО ЛИСИЦЮ
Жили собі дід та баба. Одного разу дід зимою поїхав ловити рибу. Наловив дід риби й їде. Тут іде лисиця, баче, віз. Притворилася вона що мертва і лежить. Дід остановив коня. Дивиться, лисиця. «Ото буде бабі воротнік», — подумав дід. Ударив її батогом, вона лежить. Дід за хвоста її взяв і кинув у бричку. Лисиця тим часом баче, що він ніякого внімания не звертає, поскидала рибу з воза і сама потихеньку сплигнула. Позбирала вона рибу, сіла собі та й їсть. Тут іде вовк.
— Здоров кумо!
— Здоров куме!
— Ти, — каже він, — рибу їси, а я три дня нічого не їв.
А лисиця й каже:
— Та піди, куме, та й налови собі рибу, і будеш їсти.
А вовк і питає у лисиці:
— Як же мені її наловить?
Лисиця каже:
— Піди на річку опусти хвоста в ополонку і кажи: «Ловись рибко велика та й мала».
Пішов вовк на річку, опустив хвоста в ополонку та й каже:
— Ловись рибка велика та й велика, ловись рибка велика та й велика.
Поворушив вовк хвостом, а хвіст примерз, а потом й каже сам собі:
— От трохи ще й посиджу.
Тим часом лисиця побігла у село і кричить:
— Гей люди вовка бить! Гей люди вовка бить!
Люди, хто взяв вила, хто лопату, та й побігли. А лисиця залізла в одну хату виїла сметану, намазала тістом голову і пішла. Сіла під кущ і сидить. Люди вовка на річці били-били, били-били. Він єлі побитий без хвоста утік. Іде вовк, коли сидить лисиця.
— Ой, кумо, єлі живий, мене так били, так били, що хвоста я одірвав, тікаючи.
А лисиця й каже:
— Мене, куме, тоже били, всю голову розбили так, що я не можу встать.
Вовк каже лисиці:
— Сідай, кумо, я тебе довезу.
Лисиця стрибнула йому на спину і вовк її везе. Лисиця їде-їде й каже:
— Битий небитого везе, битий небитого везе.
А вовк іде та й питає:
— Що ти, кумо, кажеш?
— Та кажу битий битого везе.
Довіз її вовк до лисиччиної нори, стрибнула із спини вовка та й каже:
— Який ти дурний, вовче, ти битий я небита. Битий небитого віз, битий небитого віз.
І стрибнула в свою нору, а битий безхвостий вовк пішов у ліс.
Для цього героя гроші-багатство й всьому голова:'Та це чортзна-що!Ви ударяйте на гроші-гроші всьому голова!'
Йому здається,що наймити мало роблять і багато їдять:"Настане день,то роботи не бачиш,а тільки чуєш,як губами плямають!"
Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами.В одруженні сина на Пузиривні він шукає лише наживи:"Мені треба невістку з приданнім,з грішми..."А віддавши дочку заміж Герасим вілмовився сплатити зятеві обіцяний посаг.
У головного героя сліпа любов до землі:"Їдеш день-чия земля?Калитчина!Диханіє спирає..."та "Ох,земелько,свята земелько-Божа ти донечко!Як радісно тебе загрібати без ліку!" та "Я не буду панувати,ні!Як їв борщ,так і їстиму,як мазав чоботи дьогтем,так і мазатиму,а зате всю землю навкруги скуплю"
Дуже заздрив Жолудю,Пузирям і міг будь-яким шляхом бути кращим та багатшим від них:"Ой Пузирі!Глябіть,щоб ви не попались,а замість вас Калитку розіпре грошвою...Отоді я вам покажу,як хазяйнувать