До якого циклу поезій т.г.шевченка входять вірші "садок вишневий коло хати", "меня однаково,чи ", "ой три шляхи широкії"? а)"в казематі" б)"три літа" в)"подорож до моря" г)"петербург"
Ивана Франко называют Каменщиком, титаном работы, который высоко поднял украинское слово. В его лице счастливо соединились великий писатель, глубокий ученый-гуманитарий, активный общественный деятель. Творческое наследие Франко в самом деле впечатляет – четыре тысячи работ! Как отмечают исследователи, Иван Франко –один из немногих в мире авторов, который свободно писал на трех языках (украинском, польском и немецком) , а переводил с 14 языков. Литературную деятельность он начал в 1868 году. Среди наиболее известных произведений –стихотворение «Каменщики» (1878), «Вечный революционер» (1880), «Не время, не время.. » (1880, со временем стал одним из национальных гимнов) ; поэма «Моисей» (1905), повести «Борислав смеется» (1881), «Захар Беркут» (1883), «Для домашнего костра» (1897), «Перекрестные тропы» (1907), драма «Украденное счастье» (1893), сказка-поэма для детей «Лиса Никита» (1890). При жизни Франко было издано несколько сборников его литературных произведений, например, поэтические сборники «С вершин и низин» (1887), «Завядшая листва» (1896), «Мой Измарагд» (1897). Литературное наследие Франко определяется новаторскими чертами, а именно освобождением от описательства, бытовизма, морализаторства, псевдоромантики, которые продолжали существовать еще и в произведениях последних десятилетий ХІХ столетия. Своей поэзией, прозой, драматургией он обогатил украинский классический реализм, поднял нашу литературу на новую, качественно высшую степень. Его творчество было подчинено высоким задачам развития социального и национального самосознания украинского народа: Франко сделал весомый вклад в расширение и обогащение общественно-психологической и философско-моральной проблематики нашей литературы. В его произведениях появился образ социально активного героя, органически связанного своей деятельностью с жизнью широких народных масс. В прозведениях Франко показано вызревание, пусть медленное и противоречивое, самосознания, человеческого и национального достоинства представителей разных социальных слоев. Это является одним из самых весомых достижений творчества Франко. Бросается в глаза подъем писателем духовного, морального потенциала человека, его внимание к духовному возрождению и общественному самоопределению личности, философсико-психологическое осмысление ее роли в жизни, ее настойчивый, часто драматически-трагический поиск счастья. Именно эти качества творчества Франко, постоянные художественные поиски писателя и определяют место его наследия в национальной и мировой литературе. В 50-томном собрании сочинений Франко 18 томов отведены избранным сочинениям ученого в области теории и истории литературы, литературной критики, фольклористики, этнологии. Считал, что литература должна художественно исследовать действительность в разных параметрах. Писатели должны ориентироваться на новейшие достижения наук о человеке и обществе. Только тогда литература сумеет осмыслить ведущие тенденции развития человечества, выяснить важные взаимоотношения между личностью и обществом. В задачи художника входит всестороннее изучение внутренней жизни человека, выявление здоровых начал народной морали и этики, мироощущение и мировосприятие народа. Франко - автор более ста прозаических произведений. Естественно, что не все из них однородные по художественной стоимости. Особенностью прозы писателя является ее выраженная тенденциозность, которая иногда переходит в публицистичность, схематическую иллюстрацию политических идей, как, например, в повести «Борислав смеется» (1881-1882). Среди драматургических произведений Франко несомненным достижением является пьеса «Украденное счастье» (1893).
Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.
Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись.. . та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!
Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра.. .
Михайло:
І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.
Сава про нього так казав: "Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!.. ".
Рахіра
Лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву». "Сором нам робиш, Саво! Ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. Вона погана волошка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з м'яса стоять їй в лиці! Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки!(Михайло говорить Саві)
