Нещодавно я прочитала казку О. Олеся «Микита Кожум’яка».
У цьому невеликому творі є багато персонажів, бо написаний він для виконання на сцені. Усі герої дуже різні.
Велике лихо спіткало князя та княгиню, адже злий Змій захотів полонити їхню єдину дочку. Проте у розмові княгині з дівчиною відчувається не тільки сум, а й надія на порятунок. Мені сподобалась мужність молодої князівни, яка заспокоює своїх рідних. Вона сміливіша за воєвод князя, бо не боїться смерті. Воєводи ж не хочуть стати на двобій зі злим змієм, вони стоять на думці «скоритись долі». Мене засмутило те, що вони не хочуть почути заклик князя
За яку, скажіть , провину
Мусим ми платить данину?!
За що кров з нас смокче Змій?
Воєводи на двобій!
Також мене вразив Микита своєю силою. Ще малим хлопчиком, він добре боровся. Кожум’яка «чулий, добрий, і розумний, і хоробрий, а зачепиш – як огонь !». Він сентиментальний, любить князівну. Також він любить дітей, добрий та справедливий до них. Уважно вислухав їхню та погодився до
Цікаво та напружено описано двобій. Я чула розмову голосів, і уявляла себе серед юрби людей, котра уважно стежить за боротьбою, підбадьорює Микиту та захоплюється ним. І щиро раділа зі всіма, коли закінчився бій і переміг Микита. В кінці твору ми бачимо Кожум’яку з князівною. Добро перемогло зло.
Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїни та смерть. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну, щоб на довгі віки в самім корені підтяти її силу, розбити її народне життя. Найперші міста: Київ, Канів, Переяслав упали і були зруйновані до основи; їх слідом пішли тисячі сіл і менших городів. Страшний начальник монгольський Бату-хан, прозваний Батиєм, ішов на чолі своєї стотисячної орди, женучи перед собою вчетверо стільки всяких полоняників, що мусили битися за нього в перших рядах, — ішов поздовж руської землі, розпускаючи широко свої загони і бродячи по коліна в крові. Про який-будь опір на рівнім полі ніщо було й думати, тим більше що Русь була роз'єднана і роздерта внутрішніми межиусобицями. Декуди ставали опором міщани в своїх мурах, і непривичні до ведення правильної облоги монголи мусили не раз тратити багато часу, добуваючи брам і мурів топорами. Але слабі твердині падали, більше через зраду і підкупство, ніж силою поборені. Ціль походу страшної орди були Угри, багата країна, заселена племенем, спорідненим з монголами, від котрого великий Чінгісхан монгольський домагався, щоб йому піддалося. Угри не хотіли піддатися, і страшенний похід монгольської орди мав їм показати месть великого Чінгісхана. З трьох боків разом, після плану Батия, мала впасти орда до Угорщини: зі сходу в землю Семигородську, з заходу з землі Моравської і з півночі через Карпати. В тій цілі орда поділилася на три часті: одна, під проводом Кайдана, пішла бессарабськими степами в Волощину, друга, під проводом Пети, відділилася від головної орди в землі волинській і поперек Червоної Русі, через Пліснесько, змагала до верхів'я ріки Дністра, щоб перейти її вбрід, а далі розлилася по Підгір'ю, шукаючи проходів через Карпати.
Во-первых, не "байку", а "басню". Во-вторых, Иван Андреевич Крылов, как и многие другие русские баснописцы, известные поэты и публицисты, не для того писал, чтобы его басни "быстра" учили. Во-третьих, если тебе уж так приспичило... Выбери любую басню, из кратких содержанием, Крылова. Например: "Собака" У барина была Собака шаловлива. Хоть нужды не было Собаке той ни в чем: Иная бы таким житьем, была довольна и счастлива И не подумала бы красть! Но уж у ней была такая страсть: Что из мясного ни достанет, В минуту стянет. Хозяин сладить с ней не мог, Как он ни бился, Пока его приятель не вступился И в том ему советом не "Послушай, - говорит, - хоть, кажется, ты строг, но ты лишь красть Собаку приучаешь Затем, что краденый кусок всегда ей оставляешь! А ты вперед ее хоть меньше бей, Да кражу отнимай у ней". Едва лишь на себе Собака испытала совет разумный сей, - Шалить Собака перестала.
Нещодавно я прочитала казку О. Олеся «Микита Кожум’яка».
У цьому невеликому творі є багато персонажів, бо написаний він для виконання на сцені. Усі герої дуже різні.
Велике лихо спіткало князя та княгиню, адже злий Змій захотів полонити їхню єдину дочку. Проте у розмові княгині з дівчиною відчувається не тільки сум, а й надія на порятунок. Мені сподобалась мужність молодої князівни, яка заспокоює своїх рідних. Вона сміливіша за воєвод князя, бо не боїться смерті. Воєводи ж не хочуть стати на двобій зі злим змієм, вони стоять на думці «скоритись долі». Мене засмутило те, що вони не хочуть почути заклик князя
За яку, скажіть , провину
Мусим ми платить данину?!
За що кров з нас смокче Змій?
Воєводи на двобій!
Також мене вразив Микита своєю силою. Ще малим хлопчиком, він добре боровся. Кожум’яка «чулий, добрий, і розумний, і хоробрий, а зачепиш – як огонь !». Він сентиментальний, любить князівну. Також він любить дітей, добрий та справедливий до них. Уважно вислухав їхню та погодився до
Цікаво та напружено описано двобій. Я чула розмову голосів, і уявляла себе серед юрби людей, котра уважно стежить за боротьбою, підбадьорює Микиту та захоплюється ним. І щиро раділа зі всіма, коли закінчився бій і переміг Микита. В кінці твору ми бачимо Кожум’яку з князівною. Добро перемогло зло.