В цьому віршику нікого ще немає Ну й дива!.. Нумо, зайчика прудкого ми покличемо до нас.
Раз! І мчить зайчисько сірий. Два! І ще один біжить. А за ним — і три, й чотири, а за тими — п'ять і шість.
Ой, дивися — сім і вісім! Скільки ж там вас? Ого-го! Ви ж не вміститесь у віршик, ви зламаєте його.
Стійте, зайчики, чекайте — це ж бо віршик, а не хатка!..
Та зайчисьок — більше й більше. Їх уже не зупинить... Затремтів маленький віршик, захитався — і за мить всі його рядки розпались. Тільки зайчики зостались.
Хто з нас не любить хорошого жарту? У кожній компанії завжди знайдеться людина, яка своїми дотепними жартами розвеселить усіх. Таких людей називають душею компанії, їм завжди раді. Але і в жартах, як і у кожній справі, повинна бути міра. Давайте пригадаємо стару казочку. В ній розповідається про хлопчика, який пас вівці і, заради сміху, кілька разів кликав людей на до вигукуючи "Вовки, вовки!". І коли вовки насправді з*явилися, ніхто не прийшов на до жартівникові. Адже люди вже не повірили йому. Ось такий простенький приклад показав нам, що навіть у жартах треба знати міру. Адже все, чого забагато,то вже шкодить. Жартуйте, але вчасно зупиняйтеся, щоб не сталося так, як у цій казці: вам вже буде не до жартів, та ніхто вам не повірить і не до
Всі люди люблять посміятися та пожартувати. Кожна людина жартує по своєму. Є люди, які люблять пожартувати по-чорному, а є люди, що жартують по-білому. Напевно,ви хочете спитати, а в чому різниця? Я поясню, різниця в тому , що жартувати по-чорному, значить сміятися з людини, а не з людиною. А це значить, що ображати людину, робити їй не приємно, робити боляче. жартувати по-білому, значить жартувати так,щоб всім було весело, смішно.А це значить, що нікому образливо не буде.Тому, можна зробити висновок, що якщо ми жартуємо , то повинні вчасно зупинитися. щоб нікого не образити.! Адже ми знаємо, що словом можно вбити!
ще немає
Ну й дива!..
Нумо, зайчика прудкого
ми покличемо до нас.
Раз!
І мчить зайчисько сірий.
Два!
І ще один біжить.
А за ним —
і три, й чотири,
а за тими —
п'ять і шість.
Ой, дивися —
сім і вісім!
Скільки ж там вас?
Ого-го!
Ви ж не вміститесь
у віршик,
ви зламаєте його.
Стійте, зайчики,
чекайте —
це ж бо віршик,
а не хатка!..
Та зайчисьок —
більше й більше.
Їх уже не зупинить...
Затремтів
маленький віршик,
захитався —
і за мить
всі його рядки розпались.
Тільки зайчики зостались.