Конфлікт стався між Федьком і Толею.
Толя, син панів які продавали квартиру батькам Федька.
Федькові найбільше діставалося за него.
А Толя хотів бути похожим на нього і заздрив йому. І коли Федько перейшов річку Толя хотів повторити його а, потім він зрозумів що не спроможний цього зробити. Федько допоміг йому вернутися живим і неушкодженим. І коли прийшли батьки Толі.
Він почав брехати що то Федько потягнув його на кригу. Федькові стало шкода Толю і він вперше в житті збрехав. Через це все Федько помер.
Толя – другорядний герой оповідання «Федько-халамидник». Він жив у заможній сім’ї. Батьки мали будинок, який здавали в оренду. Там, де жив Толя, «було тепло і затишно,... не чутно сварок, .. без бруду і клопоту». Хлопець був єдиним сином, «дитина благородна і ніжна,... виходив на двір трохи боязко», його всіляко оберігали від негараздів. Тому виріс кволим та несміливим, попаде під краплі дощу, усім - нічого, а Толик потім довго хворіє.
Зовнішній вигляд відповідав його вихованню: «чистенький та чепурненький,... мати вмлівала, коли її дитина приходила задрипана, подрапана, з розбитим носом». Батьки забороняли бавитися з сусідськими хлопчаками, котрі походили з бідних родин. Але Толика тягнуло до своїх ровесників. Хоча йому, лякливому та повільному, було далеко до спритності їнших хлопців, особливо Федька.
Перед батьками Толя хоче виглядати слухняним, боїться їхнього гніву, тому здебільшого все робить потайки. Так «виходить з дому тихенько, щоб мати не помітила». Заздрить сильному Федькові, хотів би бути схожим на нього. Не зваживши свої сили, пішов на кригу. Розгублений Толик плакав, замість того, щоб діяти. Діставшись берега, відразу побіг геть і зовсім забув про свого рятівника. На нього не можна покластися у важку хвилину. Він не вміє визнавати своїх помилок, брати на себе відповідальність за свої вчинки, думає тільки про себе.
Для сусідських дітей Толя не був надійним другом, можливо, тому вони часто кепкували з нього. Багато батьків добре відгукувалися про хлопця, адже переживали, що їх можуть виселити з квартир. Ніхто з дорослих за показною вихованістю та чемністю хлопця не бачив його справжніх поганих рис. Толик не тільки не задумався над своїм поганим вчинком, але й несправедливо взяв чижика, якого він не заслуговував.
Толя не може бути справжнім другом.
Мені здається, що у світі не так багато понять, які можна вважати абсолютно вірними. Тобто, рідко у світі можна зустріти абсолютне зло або добро. І добра людина може вчинити поганий, злий вчинок, а та, яка вважається злою – навпаки, добрий. У кожному з нас є і добро, і зло, а що, врешті-решт, переможе – залежить, в першу чергу, від нас самих.
Що ми звикли вважати добром? Чесність, ввічливість, справедливість, взаємодо милосердя… На сьогоднішній день ці риси чомусь все більше становляться рідкістю. Люди намагаються зробити своє життя легшим, але таким чином роблять складнішим життя тих, хто знаходиться поруч. Нещодавно побачила на вулиці таку картину: мати з донькою, гуляючи, побачили маленьке кошеня. Мала хотіла його погладити, прохала забрати додому, та натомість мама потягла її за руку геть з зухвалим: «Усіх не обігрієш!» Звичайно, не обігрієш. Але необхідно було дати доньці проявити милосердя – хоча б погладити чи погодувати кошеня, адже ці слова можуть, врешті-решт, стати її життєвим гаслом. На жаль, саме за принципом «Усіх не обігрієш!» живе сьогодні більша частина знайомих мені людей. Ми перестали допомагати одне одному: мало хто на сьогоднішній день дасть милостиню жебраку (хай сам заробляє), поступиться місцем бабусі у транспорті (наступним рейсом поїхала б), просто спитає на вулиці у незнайомої дівчини, чого вона плаче (не мої справи – сама розбереться). Нещодавно чула у новинах про такий випадок: у центрі міста помер чоловік. Помер серед білого дня, і ніхто не прийшов йому на до А трапилося все дуже просто: людині стало зле – «схопило» серце, вона упала. Але оточуючі вирішили, що чоловік просто напився, і ніхто навіть не намагався йому до Якби вчасно викликали «Швидку до життя чоловіка можна було б врятувати…
Хтось скаже, що сьогодні саме життя вимагає такого ставлення. Але ж ніхто не застрахований від неприємностей, від старості, як кажуть: «Від суми та від тюрми не зарікайся», то чи нам ніколи не потрібна буде до або ж просто добре слово?
У багатьох літературних творах представлена проблема добра і зла, над нею часто замислюються філософи. Наприклад, Г. С. Сковорода – письменник і філософ – у поезії «Всякому місту звичай і право» також звертається до цієї проблеми.
Тож що буде панувати у нашому світі – добро чи зло – залежить, на мою думку, передусім від кожного з нас.