Объяснение:
Своєрідність літературного процесу цього періоду полягає в тому, що молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення.
Визрівали протест проти натуралізму, вузького тянства, «грубого реалізму», бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного побутописання.
Це період народження нової реалістичної літератури, що живилася ідеалами наукового соціалізму і вела боротьбу проти тянства, що вироджувалося, проти декадентства і «чистого мистецтва».
У цей період в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму — художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму і яка характеризується розмаїттям художніх методів та стилів. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.
Потужним поштовхом для розвитку літератури стали революційні роки, які сколихнули суспільство. Український народ, а з ним і його література ввійшли в нову добу. То була справді велика історична доба. Народ, усвідомивши свою силу, став, за висловом Михайла Грушевського, «на порозі Нової України».
Вперше за довгі сторіччя українська книга вільно зустрілася зі своїм читачем. Розвиваються преса і журналістика. Упродовж чотирьох бурхливих років національно-державного відродження сформувались основи цілого ряду літературно-мистецьких шкіл і напрямків, серед яких і ті, що не вичерпали себе й сьогодні: революційні романтики (В. Еллан, В. Чумак), неокласики (А. Кримський, М. Рильський, П. Фили-пович, В. Отроковський), символісти (Я. Савченко, Д. Загул, В. Кобилянський, В. Ярошенко), футуристи (М. Семенко), кларнетисти (П. Тичина, Аркадій Казка, В. Свідзінський, О. Слісаренко).
Лесь Курбас заклав новий експериментальний «Молодий театр», що пізніше вилився в блискучу добу «Березіля». Тріумфального піднесення здобув національний дореволюційний реалістичний театр під керівництвом Миколи Садовського.
Засновано Українську академію наук. Закладаються Академія Мистецтв та Архітектурний інститут. Починає працювати ряд видавництв: «Сяйво», «Шлях», «Дзвін», «Друкар», «Ґрунт», «Криниця» та інші. Виходять літературно-критичні місячники та альманахи: «Літеатрально-науковий вісник», «Шлях», «Універсальнийжурнал», «Нашеминуле», «Літературно-критичнийальманах», «Книгар», «Музагет», «Наша думка», «Мистецтво», «Зшитки боротьби», «Гроно» та інші.
До пізньої прози відомого українського письменника і драматурга Івана Франка належить новела «Сойчине крило». Підзаголовок цього твору – «Із записок відлюдька». Проблематика новели носить екзистенцій ний характер, тому що автором розглядається не тільки проблема невдалого життя чи нещасної любові героїв, а взагалі проблеми людського буття. Герой новели – Хома став відлюдьком за своїм бажанням, він свідомо відмежувався від людей та заховався за витворами мистецтва. Він впивається своїм трагічним одиноцтвом, та думає про те, що він має інше життя і про це ніхто не здогадується.
Як тільки я почала читати новелу, то відразу побачила те, наскільки сильно оповідач замкнутий в собі. Він каже, що вже три роки святкує Новий рік по-своєму. Він не любить гучні гулянки, йому більше до вподоби насолоджуватися самотністю. Він зачинив за стальними дверима своє серце і нікого туди не впускає.
На протязі всього твору ми читаємо лист від Мані до Хоми, з нього ми і дізнаємося про їх минуле, як вони були разом у лісі, та ще про минуле Марусі без Хоми. І читаючи листа, Хома-Массіно відчиняє своє серце, в ньому змінюється ставлення до Марусі, змінюються його думки щодо Мані та її листа.
У Марусі важка доля і їй можна тільки співчувати та співпереживати. Але, з іншого боку, це було цілком її рішення – піти від коханого чоловіка, з рідної сторони, з дому і попрямувати назустріч бурхливому, невідомому та жорстокому світу. Мені не зовсім зрозумілі її мотиви і хоч вона і не знала, хто такий насправді Генрись, але вона сама зробила свій вибір. З одного боку, вона каже, що Хома не зміг її втримати, але з іншого – чому вона сама не трималася за своє кохання, не боролося за нього, а замість цього втекла з малознайомим хлопцем. І ще одне запитання: чи не спокусили її його статки та статус, бо у творі мимохідь сказано про те, що у Генрися ніби була забезпечена сім’я.
Я не хочу засуджувати Марусю, але інколи я не можу її зрозуміти. В житті кожен може зробити помилку, оступитися, та для Мані ця помилка стала фатальною. Хоч, якщо подивитися з іншого боку, може, ця помилка стала випробуванням для неї і для Хоми, для перевірки їх кохання, яке незважаючи ні на що не згасло…
У всі часи проблема співіснування двох людей має глобальний характер людського буття взагалі. Вустами Массіно Франко говорить незаперечну істину:«Що таке людина для людини? І кат, і Бог! З ним живеш – мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!»
