Повість «Вогник далеко в степу» — один із найяскравіших творів видатного українського письменника Григора Тютюнника. Зображені в ньому важкі для нашої Батьківщини роки передані реалістично та яскраво. Автор майстерно змальовує образи хлопців — учнів робітничого училища, майбутню надію народу. Мені дуже сподобався цей твір, а особливо його головний герой — Павло.
Незважаючи на молодий вік, хлопець вже знає, що таке відповідальність. Він рано втратив батька, який загинув на війні. Залишився підліток у напівзруйно-ваній бомбою хаті разом із дружиною батька, тіткою Ялосоветою. Він відчуває себе господарем, відповідальним за цю жінку, і навіть радить їй по дорослому: «Казав уже їй раз: ідіть заміж, а я й сам якось». Щоб якось до й, Павло йде до училища. Там він може опанувати професію, там годують і дають пайок, яким він радо ділиться із тіткою. Щирим є захоплення хлопця, коли його група змайструвала лопати першого сорту. І це лише після першого чотиригодинного практичного заняття: «Не буду розказувати, що з нами робилося... Ну, штовхали один одного в груди, легенько так, звісно, не боляче, ляскали долонями по плечах, сміялися...»
Незважаючи на важкі післявоєнний час, Павлу і його друзям, трьом Василям, було легко й весело долати лісовий шлях, ідучи до школи. Одного разу їм дуже захотілося скуштувати абрикос, що росли в саду діда Штокала. Але старий стеріг свій сад вдень і вночі. Герой ніколи не куштував таких плодів, бо ні в кого жа селі не росли абрикосові дерева. Разом з друзями •они вирішили залізти у сад. Я не вважаю це крадіжкою. У ті часи у хлопців було мало радощів. Хлопчача цікавість взяла своє: «О, якби тільки хто знав, яке то щастя — рвати абрикоси уночі при місяці! Нахилиш гілку, а вони тебе лагідненько по маківці — тук-тук-тук». Яким же було здивування «злочинців», коли сам Штокало пригостив їх солодкими абрикосами.
Але найбільше мене вразило, коли Павло і його друзі власноруч змайстрували огорожку на могилі загиблого солдата. І коли пішла чутка, що його мають переховати в братську могилу, вони прийняли рішення будь-що відстояти її: «Обступимо могилку, візьмемося за руки і скажемо: «Ні!.. Не дамо...»
Объяснение:
На сторінках книги Зірки Мензатюк – захоплююча мандрівка замками України, переплетення містики і реальності, сучасного і минулого. Звʼязок епох проходить крізь серце, душу і помисли маленької героїні повісті Наталочки Руснак. Битву під Берестечком – одну з найбільших трагедій української історії – надзвичайно яскраво виписано Зіркою Мензатюк. Свідком саме цієї події стала Наталочка, заглянувши у минуле.
Кілька разів Наталочка заглядала в минуле, і саме тоді збагнула важливу річ: «Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!». Національне треба відчути усім серцем, побачити на власні очі.
Ми дійшли висновку, що наша сила в єдності. Усі ми – українці, нас єднає Батьківщина, почуття любові до неї, поваги до її нелегкої, але героїчної історії. Адже непоборним є той народ, який відчуває себе єдиним цілим!
1 План.
І.
1. Дві недолі.
2. Народження Тараса.
3. Всі на роботу.
4. Розповідь баби.
5. Катря за няньку.
6. Дитина серед ромашок.
7. Дитяче бурлакування.
8. Бур’ян та творча уява Тараса.
9. Нема хлопця.
10. Чумаки.
11. Хлопець знайшовся.
12. До чумаків.
13. Розмова сусідів
План.
І
1) Заплакані зорі над Україною.
2) Народилась нова панові кріпацька душа, а Україні — її великий співець Тарас Шевченко
3) Пророцтво баби-повитухи.
ІІ
4) Катря доглядає брата.
5) Тарас один серед бур'янів.
6) Почалося дитяче бурлакування.
7) Стоїть край села хата Шевченка.
8) Хлопець десь дівся.
9) Чумаки приводять дитину додому.
10) Тарас розказує про «залізні стовпи».
11) «З вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде».
ІІІ
12) Дід оповідає про гайдамаків.
13) «В бур'яні закипіла війна».
14) Співочий край – Звенигородщина.
15) Тарас вивчає граматику в школі.
16) Таємниця словесної творчості синього зошита.
17) Тарас стає сиротою.
18) Хлопець наймитує в кирилівського дяка.
19) «Хоч дякову якусь книжку почитаю».
20) Завітний власний зошит з піснями.
21) Жага хлопця до малювання.
VІ
22) Не пощастило з малярами Кирилівки та Тарасівки.
23) Підтримка хлинівського маляра.
24) Тарас просить дозволу вчитися на маляра.
25) «Оддамо тебе в кухню до кухаря…Забув, що кріпак»
26) Тарас не втрачає надію.
27) «Важко жити, а як же хочеться жить…»
План.
І.
1) Життя народу на початку IXX століття.
2) Народження нового кріпака.
3) Пророкування баби-повитухи.
ІІ.
1) Маленька нянька Картя.
2) Наодинці серед бур'янів.
3) Сльози та радість малого Тараса
4) Всі шляхи відкриті.
5) Невесела вечеря.
6) Прихід чумаків.
7) Тарс знайшовся.
8) Розповідь хлопця.
9) Роздуми дорослих.