Нещодавно на уроці української літератури ми познайомилися з повістю- казкою Юрія Винничука „Місце для дракона“. Я люблю читати твори такого жанру, бо в них на прикладі вигаданих ситуацій письменник пропонує читачам розбиратися в стосунках людей, учитися відрізняти погане від хорошого, оцінювати вчинки персонажів. Сюжети таких творів найчастіше розвиваються в двох вимірах — реальному і фантастичному. Повість-казка створює вигадані світи, але при цьому дає нам можливість знайомитися з реальним світом, його правилами та особливостями, звертає нашу увагу на актуальні проблеми сьогодення.
Незважаючи на те, що персонажі із казки Ю. Винничука — представники Середньовіччя, проте їхні долі, життєві ситуації, думки та вчинки такі ж, як і в сучасних людей. Головний герой твору — дракон Грицько. Зазвичай зі словом „дракон“ у нас виникають асоціації „страшний“, „триголовий“, „кровожерливий“, „убивця“, чого аж ніяк не можна сказати про Григорія. Він добрий, ввічливий, чуйний, товариський, розсудливий, мрійник та романтик. Грицько не знищує людей, а їсть траву, читає книжки (зокрема Біблію!) й навіть пише вірші. Своє полум'я він спрямовує вгору, щоб не нищити рослини та комах, а навколо його печери ростуть клумби з квітами.
„Драконячі закони“, на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший б досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та „урятувати“ майбутнє Люботина — своєї батьківщини.
Наставник і вчитель дракона, старий пустельник казав: „Життя володаря не варте й одного рядка поета“. Але Грицько не зважає на ці слова й жертвує собою заради, як йому здавалося, друга — князя, заради князівни Настуні, у яку встиг закохатися.
Але вбивство дракона не приносить миру та спокою в князівство, а лише пробуджує лихі інстинкти... Це, врешті, розуміє й сам володар.
Читаючи повість, ми розуміємо, що проблеми, які порушив автор, є гостро актуальними в наш час. Адже „драконячі закони“, на жаль, панують і в сьогоденні. Добрі, чесні, відверті, порядні люди часто потерпають від підступних „володарів життя“. У сучасному важко виживати романтикам-поетам, яких долають зухвалі прагматики. А нових „князів“ мало цікавлять митці, для них важливими є передусім влада та особистий престиж.
Отже, повість-казка Юрія Винничука змушує нас замислилися над тим, а чи повинно так бути насправді? Чи правильним є те, що „поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні“?
Объяснение:
1. Історія створення збірки.
Переяславський період - важлива віха в житті Г.Сковороди. На всласні очі він гав свавілля й жорстокість поміщиків, які нещадно визискували кріпаків. Тут він мав можливість тісніше зблизитись з трудовим народом, пройнятися його думками і сподіваннями. Саме в цей період остаточно формується його світогляд як просвітителя, демократа, визначаються основні творчі принципи як передового письменника і філософа.
Написані в переяславський період і пізніше (1753-1785), поетичні твори Г.Сковорода об'єднав у збірку "Сад божественних песней, прозябшій из зерен священнаго писанія".
2. Особливості назви збірки.
Збірка митця отримала таку назву за давньою поетичною традицією. У своїх творах поет виступає як лірик, що зв'язав своє життя з життям народу, а тому й по-новому ставив та розв'язував ряд важливих питань сучасної йому дійсності. Не бог, а природа, людина, її думки і почуття стали основним змістом його збірки.
3. Характерні ознаки для поетичних творів "Саду..."
Вірші Г.Сковороди, як ті, що ввійшли до збірки, так і ті, що зустрічаються в його філософських трактатах і листуванні,- це передусім поезія особистих переживань автора, його морально-філософських роздумів про смисл життя, про істинне щастя, добро, чесність тощо. Органічне поєднання особистих і громадських мотивів - найхарактерніша ознака поезії Григорія Савича.
