Объяснение:
Михаил Стельмах родился 11 (24) мая 1912 года в селе Дьяковцы (ныне Литинского района Винницкой области Украины) в бедной крестьянской семье. В 1929 году по окончании школы поступил в Винницкий педагогический техникум, затем на литературный факультет Винницкого педагогического института, который окончил в 1933 году. В 1933—1939 годах работал учителем. В 1939—1945 годах служил в РККА, сначала рядовым артиллеристом, а с 1944 года после двух тяжёлых ранений и лечения в Уфе — корреспондентом газеты Первого Украинского фронта «За честь Отчизны». Во время войны в Воронеже и Уфе были опубликованы сборники стихов Михаила Стельмаха. По окончании войны пришёл на работу в Институт искусствоведения, фольклора и этнографии АН УССР, где проработал до 1953 года[1].
М. А. Стельмах умер 27 сентября 1983 года. Похоронен в Киеве на Байковом кладбище.
Сын — известный писатель и сценарист
Маруся Чурай народилася в 1625 році в родині козацького сотника Гордія. Після смерті батька вона залишилася жити з матір’ю в Полтаві, на той момент дівчині було приблизно 13 років. В молодості у дівчини було багато шанувальників, до яких належав і молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, синові хорунжого Полтавського полку, з яким була таємно заручена. Коли в 1649 році почалася Хмельниччина, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала його приблизно 4 роки. Проте, повернувшись до Полтави, Гриць уже не звертав уваги на Марусю, так як полюбив іншу – Галю із заможної полтавської родини. Ображена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для спокути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла в 28 років, не перенісши смерті коханого.
Объяснение:
