«Тореадори з Васюківки» образ Яви Звідки таке незвичне ім’я — Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: «Я — Ваня», а вийшло «Ява»…, але причепилося оте «Ява» до нього, як реп’ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень — енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на «безлюдному» острові, дібравши собі ім’я «Робінзон Кукурузо». «Тореадори з Васюківки» образ Павлуші Павлуша Завгородній — кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці. Васюківські «тореадори» завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову «авантюру». Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про до хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих «шпигунів». Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба — велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди до в скрутній ситуації.
Ліса семирічна дівчинка, який приснилися пригоди в підземній Країні чудес і Зазеркалье, де вона зустрілася з різноманітними казковими й фантастичними персонажами, що живуть по своїй особливій логіці й увесь час озадачивающими розумну юну викторианку. Будучи втіленням всіх дитячих викторианских чеснот: чемності, привітності, скромності, стриманості, серйозності, почуття власного достоїнства, А. одночасно зберігає в собі ту безпосередність і щиросердечну відкритість, які так цінував у своїх маленьких подругах боязкий і заїкуватий оксфордский професор математики Доджсон. Мир нонсенсу, куди попадає А., часто дратує її, дивні персонажі, з якими вона зустрічається, як правило, причепливі, дратівливі й уразливі, однак їй вистачає здорового глузду, щоб примиритися із ситуацією, зуміти перевести розмова на іншу тему, дивуючись чудності миру, що відкривається перед нею, одночасно приймати його таким, як він є. Адже незважаючи на всю його чудність і гадану нез'ясовність, у світі Чудес і Зазеркалья царює своя бездоганна логіка. Це мир, де все розуміється буквально, де метафора втрачає свого переносного значення, де між омофонами немає ніякої значеннєвої границі, у результаті чого каламбур таким навіть не відчувається, де парадокс виявляється результатом бездоганної логічної побудови. У забавних же пародійних віршах, рясно встречающихся в тексті, у знайомих по оригіналі логічних і граматичних зв'язках раптом виявляються зовсім інші, а те й просто безглузді слова. (Скажемо, замість відомих рядків: «Ти мигай, зірка нічна! / Де ти, хто ти, я не знаю» ми читаємо: «Ти мигаєш, пугач мій, / Я не знаю, що з тобою».) Математикові й логікові К. виявився дуже близький дитячий погляд на дійсність, не обтяжений культурною традицією, що створює складну систему еліпсів, умовчань, умовних побудов, історично придбаних значень, висновків, що давно втратили зв'язок зі своїми посилками. Багатозначність живої мови, той факт, що при висловленні різних суджень багато чого варто тримати в «розумі», співвідносячись із цілою системою культурних умовностей і неписаних правил, далеко не відразу, як ми бачимо із численних записів дитячих розмов «від двох до п'яти», входить у свідомість дитини. А., що перебуває на полпути від цього дитячого стану первісного хаосу, утримуваного лише вигадливою логікою, до культурно впорядкованого космосу дорослих, виявляється в результаті відкрита й першому (адже Країна чудес і Зазеркалье це всетаки саме її сон), і другому (свої судження про побачений вона вимовляє з погляду загальноприйнятих норм свого часу).
Перед мною картина Монастирського "Запорожець". з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. Обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. Зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. Довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань. сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях. запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас. картина А. Монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. Усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас своє життя, щоб ми жили вільно.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/toreadori-z-vasyukivki-obrazi-yavi-i-pavlushi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua