Стефан.Гадалки.Напали татари. Тому що в неї волося золотисте,а ще бо вона постійно усміхалася,була "султаною усмішки,сміху,свята." Прибирати,допомагати іншим султанам,і вчитися.Кізляр-ага це був якби слуга Хуррем який їй допомагав.Він ще ніколи нікого красивішого за неї небачив.Вона стала його улюбленецею,жила в кімнаті,не як інші рабині,не прибирала,та султанам не допомагала.Султаном Сулейманом Пишним.Вона нагадувала йому, його матір Валіде Султан.Церкуву або притулок для українців викрадених. Відпустити тих українців яких султан тримав у полоні.Софіївська Церква / Мечеть,Афонська церква мені здається.Жінці неможна виходити із палацу,за законами заборонено,а особливо султані + обитель міг бути для чоловіків,куди жінкам неможна.Незнаю,що за ікона,але думаю, що Ікона Богоматері.Непам'ятаю цього точно.Кохання та Вірність своїй Католицькій вірі,оскільки батько настуні Священник.Хуррем із Сулейманом.Старця зустріла.Тюрбан - це "шапка " головний убір мусульман.Що таке " адамашок" і " рамена" незнаю,пошукай в десь сама .Івано-Франківськ.Батько Настуні священник.
Тарас Григорович Шевченко. Як багато значать ці три слова для українців, бо це не просто ім’я людини, а символ любові до рідного краю, символ волелюбності, сміливості й чесності, що не боїться жодних перешкод і заборон. Ця людина — епоха не тільки в історії української літератури, але й в історії України, бо масштабність і велич цієї постаті є дійсно неперевершеною. Тарас Шевченко ніколи не був і не буде людиною з минулого, бо творчість його актуальна завжди — і сто років тому, і зараз, і через сто років після нас. Я впевнено можу сказати, що в Україні немає жодної людини, яка б не знала рядочка з Шевченкового твору, або хоча б його імені. Тараса Григоровича пам’ятають, шанують, бо дійсно важко переоцінити все значення його діяльності. Але чим же він важливий для нас зараз? Для мене особисто — це приклад надзвичайної мужності і вірності собі, бо лише дуже смілива людина могла писати твори на зразок «Сну» в країні, де панувала царська сваволя. Тільки людина з великою силою духа могла винести стільки років заслання без можливості займатися улюбленою справою. Шевченко вірив у велике майбутнє України, бо недарма ж з’явився такий вірш, як «Ісаія. Глава 35». І для нас, нащадків великого поета, які живуть майже через півтора століття після його смерті, цей вірш все ще залишається програмою на майбутнє. Україна вже вільна і незалежна — і це саме те, про що мріяв великий Кобзар, але чи щасливі люди в нашій країні? Нам багато ще треба зробити, щоб мрії поета здійснилися, щоб Україна стала квітучою і щасливою країною. Адже ми маємо головне — власну незалежну країну, про яку Тарас Григорович міг тільки мріяти, і ми повинні усвідомити, що в цьому нам дуже пощастило, але треба рухатись далі, щоб здійснилося пророцтво: ... і потечуть Веселі ріки, а озера Кругом гаями поростуть Веселим птаством оживуть. І ще одна настанова Шевченка сьогодні актуальна як ніколи: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...»
