Відповідь:
Пояснення:Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Спочатку еони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: “Шнель, бидлото, шнель!” Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали
м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига.
Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: “Гут… кіндер… гут”. А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь
сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.
Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу – старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів “фрау”.
– Шнель! Шнель!
У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.
Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров’ю. Охоронець замість “шнеляти” простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.
Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли – сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так. що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.
Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.
– Бидлото, тобі що – немає нужника? – гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.
Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.
Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном.
Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. Я одяглася, вискочила на подвір’я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв’язаний нами хрест…
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:
– Ви не знаєте, де наш тато?..
БУДЬ УВАЖНИМ ДО СЛОВА
Гер – нім. пан; шанобливе звертання в нім. мові до чоловіка.
Шнель – нім. швидко.
Гут – нім. добре.
Кі́ндер – нім. дитина.
Фра́у – нім. жінка.
Нужни́к – убиральня.
Складний план
І розділ. Лебеді принесли весну й життя.
1. Лебеді пролітають на хатою.
2. Дивна казка в дитячих очах.
3. Принесли лебеді на крилах життя.
4. Золоті ключі в сонця.
5. Дивлюсь на босі посинілі ноги.
6. Спогади про ковзанку.
7. Покарання за розбиті ночовки.
8. Михайлик іде до церкви.
9. Образ про страшний суд.
10. Незвичайна однокрила качка.
11. Бажання Михайлика.
12. Дядько Себастіян на порозі.
13. Лист від батька.
14. Дядько Микола до прочитати.
14. Мати дає Михайликові свої чоботи.
15. Хлопець прямує весняною вулицею.
16. Заслужена слава діда Дем'яна.
17. Бідування дядька Миколи.
18. Тато живий і здоровий!
19. Прогулянка лісом з Петром Шевчиком.
20. Ніжна голівка підсніжника – це весна.
ІІ розділ. Гарбузове насіння від Михайлика.
1. «Може, з нього й буде якийсь толк».
2. Михайлик «самотужки навчився читати».
3. Шанобливе ставлення до орачів.
4. Світло каганця допомагає читальнику.
5. Новий день проганяє темінь.
6. Саморобний каганець Михайлика.
7. П'ять крашанок за «Три торби реготу».
8. Хитрування та прибіднення батьків Гиви.
9. «Справжня Гивина кумерція не до Чотири склянки насіння за «Пригоди Тома Сойєра».
11. «Бабське чаклування» над насінням.
12. Дядько Стратон – колишній міністр.
13. Гарбузове насіння з маминих вузликів.
14. Жебраки з Херсонщини.
15. Дві склянки насіння голодному хлопчикові.
16. Казки за решту гарбузиння.
17. Повні кишені щавлю.
18. Дід дарує вітряка Михайликові.
19. Мамина похвала синові за добрий вчинок.
ІІІ розділ. Знайомство з Любою.
1. Літо пішло городом.
2. Попова наймичка Мар'яна прийшла в гості.
3. Черешні в дядька Якима.
4. Сон дівчини.
5. Пригода на ярмарку.
6. Знайомство з Любою.
7. Похвала за гарні черешні.
8. «День завтра буде як золото».
9. Спогади про життя діда з бабою.
10. Літо, схоже на Мар'яну.
ІV розділ. Добре сміється той, хто сміється останнім.
1. Бабине літо.
2. Розмова з пастушком Петром.
3. Наймитування Мар'яни у попів.
4. Зустріч з дідом Терентієм.
5. У гості до Мар'яни.
6. Книга на чужій мові.
7. За книгою до поповича.
8. Спогади про продаж корівчини задля навчання.
9. Велемудра наука в «Космографії».
10. «Падуча до влади» в Гаврила Шевка.
11. Розмова Шевка з Юхримом Бабенком.
12. Полісовщики Артем і Сергій принесли зброю.
13. Втеча сторожа.
14. Біля будинку дядька Себастіяна.
15. Прохання розтолкувати книгу.
16. «Добре сміється той, хто сміється останнім».
V розділ. Пророчі слова дядька Себастіяна.
1. «За спання не купиш коня».
2. Смачний гарячий підпалок.
3. Нетерпляче чекає конячка.
4. «Отак і живи, хлопче, з радістю!».
5. Відлітають у вирій птахи.
6. Михайлик назбирав гриби.
7. Юхрим Бабенко пропонує обмін.
8. Гриби для дядька Себастіяна.
9. Зустріч з попівським фірманом Антоном.
10. Розмова про шахи з поповичем.
11. Вискочив з «Тарасом Бульбою» в руках.
12. «Почитаємо розумну книгу вдвох».
13. Розмова з дядьком Себастіяном.
14. «Мій перший добрий пророче».
VІ розділ. Характеристика для Юхрима Бабенка.
1. Читання в комбіді.
2. Бандит Порфирій здає зброю.
3. Як Порфирій пристав до банди.
4. «Іди додому! От і все моє казання!»
5. Юхрим Бабенко пише донос на Себастіяна.
6. Перша комісія у селі.
7. Амністія дана владою.
8. Самогон для лікарні.
9. Себастіян дає характеристику Юхримові.
VІІ розділ. Зоря іде — долю веде (смерть дідуся та бабусі).
1. Осінні високі зорі.
2. Михайлик з дідусем повертаються із Майданів
3. Зустріч з вершниками.
4. «Внука …неодмінно посилайте до школи».
5. Дідова обіцянка про школу.
6. Нарешті приїхали додому.
7. Думки про школу.
8. Смерть дідуся.
9. Бабуся прощається зі світом.
VІІІ розділ. Приїзд батька та продовження навчання.
1. Журба наболілої дитячої душі.
2. Мама втішає сина.
3. Зустріч Михайлика з Любою.
4. Розповідь дівчинки про сестричку, школу.
5. Знову навідались у загороду.
6. Тепла розмова до надвечір'я.
7. Інші можуть дражнити.
8. Зустріч з батьком.
9. «Завтра до школи поведу».
10. Сусідські розмови у хаті.
11. Учителька перевіряє знання хлопця.
12. Здібного школяра записують в другу групу.
13. Рецепт приготування чорнила.
14. Сніг за вікном.
15. Батько носить безчобітного сина до школи.
16. «Справжнісінькі чоботята» для сина.
ІX розділ. «Летять лебеді … над моїм життям».
1. Михайлика перевели в третю групу.
2. Хлопець взявся писати п’єсу.
3. Чутки по селу про «тіатри».
4. Реквізиція для театрального реквізиту.
5. Село чекає виставу.
6. За що купити квитка?
7. Бовтуни в курячих гніздах.
8. Загороджений вхід.
9. Омелько зник у дверях.
10. Пустіть мене дядьку, в театр.
11. До дядька Себастіяна.
12. Заповітна контрмарка.
13. Серед друзів під сценою.
14. Вистава почалася.
15. П’єса пройшла успішно.
16. Михайлик читає п’єси.
17. Важко бути драматургом в десять років.
18. Осяйна Мар'яна на порозі хати.
9)Вирішили вистежити і спіймати звіра, який живе в озері.
10)Мова героя на початку твору не звертає на себе увагу, але у кінці – суттєво змінюється: у ній починають з’являтися спеціальні слова-терміни, назви різних видів доісторичних тварин (стегозаври, індикоптерії тощо).