Повстання гайдамаків відбилося в багатьох народних піснях і переказах. Шевченко, який народився й ріс у тій місцевості, де воно проходило, змалку чув багато розповідей про гайдамацький рух. «Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую Так, як чув од старих людей», — написав поет у передмові до «Гайдамаків». У Шевченковій поемі відбито настрій селян, пригноблених польськими феодалами. У діях, словах і думках повстанців виявились прагнення закріпачених людей, які піднялися на боротьбу, щоб скинути з себе ярмо неволі, визволитися з-під влади ненависного панства. Повстанці хотіли покласти край пануванню польської шляхти у Правобережній Україні, бо нестерпним було життя пригноблених. Таке-то було лихо По всій Україні! Гірше пекла... А за віщо, За що люди гинуть? Боротьба за волю тоді охопила майже всіх селян: «Жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки». Шлях-тичі-кріпосники, які були носіями й соціального, і на-ціонально-релігійного гноблення, зазнали жорстоких розправ, але це була історично виправдана помста: Гайдамаки Гуляють, карають; Де проїдуть — земля горить, Кров'ю підпливає. Народні повстанці — це та сила, що здатна змагати панську сваволю. Іван Гонта, Максим Залізняк, Ярема Галайда — утілення народного гніву проти панів, борці за волю й щастя народу. Шевченко теж боровся за свій народ і боляче переживав його недолю. Воля для України, мир і спокій для українців — ось про що мріяв поет. Тож недарма в «Гайдамаках» він промовляє урочисте побажання своїй рідній землі: «Нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, не розмежованою останеться навіки од моря ідо моря»...
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. Прагнення Климка а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби Значення образу Климка а) залишився сиротою, так само як і автор твору; б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби; в) риси характеру.Джерело
Повістю називається один із жанрів прози. За своїм обсягом повість займає проміжне положення між розповіддю і романом. Сюжет повісті зазвичай відтворює природні відрізки життя і позбавлений інтриги. Він зосереджений на головному герої і характері його особистості. У повісті зазвичай є тільки одна сюжетна лінія. І в ній зображується всього кілька епізодів з життя головного героя.
Чим повість відрізняється від оповідання Повість відрізняється від оповідання своїм великим об’ємом. Так якщо обсяг розповіді вимірюється десятком сторінок, то обсяг повісті може становити кілька сотень сторінок друкованого тексту. Крім цього розповідь являє собою оповідь про один-два епізоди життя головного героя, в той час як у повісті може розповідатиметься про більший відрізку його життя. На відміну від розповіді в повісті більше дійових осіб, а також подій.
У Шевченковій поемі відбито настрій селян, пригноблених польськими феодалами. У діях, словах і думках повстанців виявились прагнення закріпачених людей, які піднялися на боротьбу, щоб скинути з себе ярмо неволі, визволитися з-під влади ненависного панства. Повстанці хотіли покласти край пануванню польської шляхти у Правобережній Україні, бо нестерпним було життя пригноблених.
Таке-то було лихо По всій Україні! Гірше пекла... А за віщо, За що люди гинуть?
Боротьба за волю тоді охопила майже всіх селян: «Жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки». Шлях-тичі-кріпосники, які були носіями й соціального, і на-ціонально-релігійного гноблення, зазнали жорстоких розправ, але це була історично виправдана помста: Гайдамаки Гуляють, карають; Де проїдуть — земля горить, Кров'ю підпливає.
Народні повстанці — це та сила, що здатна змагати панську сваволю. Іван Гонта, Максим Залізняк, Ярема Галайда — утілення народного гніву проти панів, борці за волю й щастя народу.
Шевченко теж боровся за свій народ і боляче переживав його недолю. Воля для України, мир і спокій для українців — ось про що мріяв поет. Тож недарма в «Гайдамаках» він промовляє урочисте побажання своїй рідній землі: «Нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, не розмежованою останеться навіки од моря ідо моря»...