Родина Сірків в романі «Тигролови» уособлює Україну. Родина Сірків пам’ятає свою батьківщину, хоча вони опинилися на чужині, проте змогли зберегти свій «український» світ, сповнений моральної чистоти та гармонії. Сірки - люди горді та сильні, їх загартувала сувора природа. Атмосфера в родині, що врятувала Григорія, світла і добра, тут він знаходить справжній домашній затишок. Родина Сірків має незвичне заняття - вони виловлюють тигрів в тайзі. Вони вступають в двобій з цими сильними та гордими тваринами, достойними супротивниками, і виходять переможцями.
Поряд з величними постатями героїчних борцiв, народних месникiв, поряд з iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Г. Рильський, - такого апофеозу жiночого кохання i жiночої муки не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". А сам, як ми знаємо, рiс без матерi: "там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила…" А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своїх дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Українi, одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому. Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя - це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiї - голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першої трепетної любовi - Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi. Один з перших жiночих образiв у Шевченка - це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi героїнi Т.Г. Шевченка - нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" - це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали…" Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя. Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду.
