Для свідомості більшості читачів Василь Стус залишається легендарною постаттю незламного борця за волю України. Країна в той час потребувала свого героя, який би став на захист вічних цінностей буття, і такий герой з’явився. Як мало хто в той час, він словом і ділом здобув право називатися справжнім національним героєм.
Слово Василя Стуса зайняло свою мистецьку висоту і гідно тримає її. Це він проголосив одвічне право людини і митця вільно висловлювати свої думки, вільно мислити, вільно вибирати свій шлях у житті. Прагнучи правди в житті й творчості, зазнав важких випробувань, поневіряння, гоніння, засудження, заслання.
Василь Стус вповні, по самі вінця своєї зболеної душі, пізнав немилосердні муки зазіхання на внутрішню свободу шляхом фізичного спокорення, тотального нищення творчого генія, навіть у славнозвісні шістдесяті роки, роки «хрущовської відлиги». Він писав:
Обвали днів і літ — як пам’яті провали, внизу струмлять хорали, вгорі — вселенський гніт, і мову одібрали — вселенський душить світ!
У тоталітарному суспільстві поет не міг і не хотів бути знаменитим. Внутрішня свобода для нього дорожча за будь-яку славу, визнання, бо в умовах комуністичної деспотії це була одна з найпід- ступніших репресій.
Головне для Стуса — зберегти внутрішню свободу, хоча «сто кістлявих рук нещастя заломило», хоча поет зримо відчуває, як його «прозоре тіло пливе за смертний пруг», бачить внутрішнім зором себе, розіп’ятого — «це може статись в кожнім тижні», та він не боїться смерті, іноді навіть викликає її:
О, власну стріти смерть — як щастя засягнути і обірвати пута, ввійти у коловерть.
Страшно це розуміти, але вінцем свободи, її втіленням для поета є смерть, оскільки життя не дає йому можливості жити, і лишається тільки:
смертю зберегти себе, внутрішньо вільного, для себе і для України.
Тепер провидь у маячні десь Україна — там усе — в антоновім огні жахтить усеочам.
До неї ти від неї йдеш.
Страсна до неї путь та, на котрій і ти падеш і друзі — теж падуть.
І поет знаходить у собі сили перебороти страх смерті, страх покарання за непокору, які, можливо, притаманні кожній людині. Він знаходить сили бути вищим за будь-які страхи, тому й пише:
Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаюсь, чи важкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття...
Своє життя поет сприймає як сходження на Голгофу, як хресний путь, на якому він, як і Христос, повинен нести свій хрест до кінця, тому що од цього залежить не тільки його власна доля, але й доля цілого покоління, народу:
Ця Богом послана Голгота веде у паділ, не до зір...
Скільки страждання, і більшою мірою страждання психологічного довелося зазнати митцеві. Але з повним розумінням свого покликання він пише:заслання, він, мабуть, був Поетом від народження і був сильною особистістю, яка не могла пливти за течією. І, як бачимо, навіть дуже сильний вітер не міг зламати чи зігнути міцного дуба.
Подробнее: НЕЗЛАМНІСТЬ ПОЕТА У ВАЖКИХ ВИПРОБУВАННЯХ - 11 клас - Українська мова та література - Сочинения | ЗНО
Сховатися від долі — не судилось.
Ударив грім — і зразу шкереберть пішло життя. І ось ти — все, що снилось, як смертеіснування й життєсмерть.
Багато хто, мабуть, задумується над питанням: чи це страждання викувало поетичний талант Стуса? Цікаво, що більшість критиків пишуть про те, що якби не стражденна доля поета, якби не тюрма і каторга, Стус не став би тим, ким є, і тоді б Україна не мала свого поета. Ця думка кочує із журнальних статей в газетні, вона присутня на сторінках підручників, але чи можна з нею погодитися. Я думаю, що це Стус творив свою долю, це він витворював свої страждання, тому що інакше просто не міг. Він не міг змиритися з оточуючою його дійсністю, з політикою тоталітарної держави, не міг пристосуватися, скоритися. Він був поетом ще до першого свого
Подробнее: НЕЗЛАМНІСТЬ ПОЕТА У ВАЖКИХ ВИПРОБУВАННЯХ - 11 клас - Українська мова та література - Сочинения | ЗНО
Недавно я прочитала книгу ,, Айвенго,,. Головний герой-відважний та сміливий Айвенго. Він був молодим та шляхетним лицарем і учасник 7 хрестового походу разом з Річардом Левине серце. Айвенго- скромний, людяний, гуманний, бо допоміг старому Ісааку попередивши про небезпеку та наміри вбивства єврея. Лицар добре ставився до слуг, не розмовляв з ними зверхньо чи грубо, а так як з простими людьми. Також хлопець сам будує свою долю, вирішує з ким воювати і проти кого, він сам приймає важливі рішення,незважаючи на те, що позбавився спадку. Мені Авенго дуже подобається, тому що ввн є мужній, некористолюбний, справедливий, вірний своїй коханій і королю. Лицар гідний звання кращого серед рівних.
Біографія тараса шевченкотарас григорович шевченко (1814 – 1861) – видатний поет, художник.народився 9 березня 1814 року в київській губернії в селі моринці.спочатку в біографії шевченка була втрачена мати, потім у 1825 році помер батько. так почалася його важка, сувора життя. незабаром він навчився грамоті, став потроху малювати. 1829 року почав служити у поміщика енгельгардта. у вільні (вільнюсі) в біографії шевченка тараса проходило навчання у викладача університету рустема.у 1840 році розпочався найбільш плідний в житті поета період. вийшов збірник «кобзар» шевченка, були написані кілька найвідоміших його творів («», «катерина», «хусточка», «наймичка»). вірші шевченка були сприйняті критикою негативно, зате були близькі народу.як художник шевченко також не переставав творити. їм був створений ряд картин в дусі критичного реалізму (наприклад, «катерина»). після зближення з київським кирило-мефодіївським товариством, його заарештували. потім в біографії шевченка т. р. пішла посилання в орській фортеці оренбурзької області. йому заборонили писати, малювати, що було дуже важко для творчої людини. після експедиції на аральське море, шевченка перевели до новопетровського, де він перебував до 1857 року. там було написано кілька повістей: «художник», «книгиня» та інші.звільнившись (головним чином завдяки графу ф. п. толстому), повернувся в петербург.в останні роки в біографії шевченка було створено мало віршів, картин. 26 лютого 1861 року великий поет помер. пам'ятники шевченку встановлено не тільки на території україни, а також в росії, сша, парагваї, франції.
Для свідомості більшості читачів Василь Стус залишається легендарною постаттю незламного борця за волю України. Країна в той час потребувала свого героя, який би став на захист вічних цінностей буття, і такий герой з’явився. Як мало хто в той час, він словом і ділом здобув право називатися справжнім національним героєм.
Слово Василя Стуса зайняло свою мистецьку висоту і гідно тримає її. Це він проголосив одвічне право людини і митця вільно висловлювати свої думки, вільно мислити, вільно вибирати свій шлях у житті. Прагнучи правди в житті й творчості, зазнав важких випробувань, поневіряння, гоніння, засудження, заслання.
Василь Стус вповні, по самі вінця своєї зболеної душі, пізнав немилосердні муки зазіхання на внутрішню свободу шляхом фізичного спокорення, тотального нищення творчого генія, навіть у славнозвісні шістдесяті роки, роки «хрущовської відлиги». Він писав:
Обвали днів і літ — як пам’яті провали, внизу струмлять хорали, вгорі — вселенський гніт, і мову одібрали — вселенський душить світ!
У тоталітарному суспільстві поет не міг і не хотів бути знаменитим. Внутрішня свобода для нього дорожча за будь-яку славу, визнання, бо в умовах комуністичної деспотії це була одна з найпід- ступніших репресій.
Головне для Стуса — зберегти внутрішню свободу, хоча «сто кістлявих рук нещастя заломило», хоча поет зримо відчуває, як його «прозоре тіло пливе за смертний пруг», бачить внутрішнім зором себе, розіп’ятого — «це може статись в кожнім тижні», та він не боїться смерті, іноді навіть викликає її:
О, власну стріти смерть — як щастя засягнути і обірвати пута, ввійти у коловерть.
Страшно це розуміти, але вінцем свободи, її втіленням для поета є смерть, оскільки життя не дає йому можливості жити, і лишається тільки:
смертю зберегти себе, внутрішньо вільного, для себе і для України.
Тепер провидь у маячні десь Україна — там усе — в антоновім огні жахтить усеочам.
До неї ти від неї йдеш.
Страсна до неї путь та, на котрій і ти падеш і друзі — теж падуть.
І поет знаходить у собі сили перебороти страх смерті, страх покарання за непокору, які, можливо, притаманні кожній людині. Він знаходить сили бути вищим за будь-які страхи, тому й пише:
Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаюсь, чи важкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття...
Своє життя поет сприймає як сходження на Голгофу, як хресний путь, на якому він, як і Христос, повинен нести свій хрест до кінця, тому що од цього залежить не тільки його власна доля, але й доля цілого покоління, народу:
Ця Богом послана Голгота веде у паділ, не до зір...
Скільки страждання, і більшою мірою страждання психологічного довелося зазнати митцеві. Але з повним розумінням свого покликання він пише:заслання, він, мабуть, був Поетом від народження і був сильною особистістю, яка не могла пливти за течією. І, як бачимо, навіть дуже сильний вітер не міг зламати чи зігнути міцного дуба.
Подробнее: НЕЗЛАМНІСТЬ ПОЕТА У ВАЖКИХ ВИПРОБУВАННЯХ - 11 клас - Українська мова та література - Сочинения | ЗНО
Сховатися від долі — не судилось.
Ударив грім — і зразу шкереберть пішло життя. І ось ти — все, що снилось, як смертеіснування й життєсмерть.
Багато хто, мабуть, задумується над питанням: чи це страждання викувало поетичний талант Стуса? Цікаво, що більшість критиків пишуть про те, що якби не стражденна доля поета, якби не тюрма і каторга, Стус не став би тим, ким є, і тоді б Україна не мала свого поета. Ця думка кочує із журнальних статей в газетні, вона присутня на сторінках підручників, але чи можна з нею погодитися. Я думаю, що це Стус творив свою долю, це він витворював свої страждання, тому що інакше просто не міг. Він не міг змиритися з оточуючою його дійсністю, з політикою тоталітарної держави, не міг пристосуватися, скоритися. Він був поетом ще до першого свого
Подробнее: НЕЗЛАМНІСТЬ ПОЕТА У ВАЖКИХ ВИПРОБУВАННЯХ - 11 клас - Українська мова та література - Сочинения | ЗНО