Жанр: народна чумацька пісня.
Тема: зображення важкого чумацького життя, трагічної долі чумака, який не повернувся додому з далекої поїздки.
Ідея : виразити співчуття чумакам, важке життя яких привело до смерті.
Основна думка: співчуття нелегкій долі чумаків.
Образи: криниченька, сива зозуленька, зелений байрак, чисте поле.
Художні засоби.
Сталі (постійні) епітети: чистім степу, сива зозуленька, сирої землі.
Епітети: сиві воли, сірі воли, зелена муравина, зеленому байраці.
Метафора: «Воли ... доріженьку чують».
Гіпербола: «Насипано та сирої землі, що не можу підняти».
Повтор (рефрен, приспів) : «З неї вода протікає», «Бо в Крим доріженьку чують», «В чистім степу при долині», «Та в неділеньку вранці», «Та все ….», «Хоч обидві подати».
Повтор (тавтологія): «Ой Бог знає, та Бог і відає», «Умер, умер чумаченько».
Ніжно-зменшувальні (пестливі) слова: криниченька, доріженьку, чумаченьки, неділеньку, зозуленька.
Звертання: «Ой, подай, чумаче, та подай, голубе …», «Ой рад би я, моя мила ..».
Паралелізм: «В степу колодязь, з неї вода протікає - ... Чумак сиві воли пасе, Але з колодязя напуває», «Ой у степу криниченька, З неї вода протікає Гей, там чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває».
Звуконаслідування: «ку - ку»
Кількість строф: шість.
Рими: протікає – напуває, п'ють – чують – ночують, долині – муравині, чумаченько – чумаченька, вранці – байраці, ку-ку – руку, подати – підняти.
Пісню можна умовно поділити на дві частини. У першій йдеться про мандрівне життя чумаків, «ночують у чистім степу», щоб прогодувати свої родини. У другій частині чумак помер у дорозі і поховали його в чужій стороні.
Сива зозуленька – туга родини за своїм годувальником.
Твір пронизаний сумним настроєм.
ОЙ У СТЕПУ КРИНИЧЕНЬКА
Ой у степу криниченька,
З неї вода протікає. (2)
Гей, там чумак сиві воли пасе
Та з криниці напуває.
Воли ревуть, води не п'ють,
Бо в Крим доріженьку чують. (2)
Ой Бог знає, та Бог і відає,
Де чумаченьки ночують.
Ой ночують чумаченьки
В чистім степу при долині, (2)
Розпустили сірі воли пасти
При зеленій муравині (густа молода трава).
Умер, умер чумаченько
Та в неділеньку вранці, (2)
Поховали того чумаченька
У зеленому байраці (ліс у долині; порослий чагарником, лісом яр).
Ой прилетіла сива зозуленька,
Та все «ку-ку» та «ку-ку». (2)
— Ой подай, чумаче, та подай, голубе,
Та хоч правую руку!
— Ой рад би я, моя мила,
Хоч обидві подати: (2)
Насипано та сирої землі.
Що не можу підняти
Мистецтво народилося разом з homo sapiens. Розумною людина стала, коли почала діяти, створювати. Спочатку предмети, необхідні для житла, полювання, хліборобства. Але розумній людині недостатньо бути ситою і жити в теплі. Тоді і народилася творчість, якої вимагала душа. А це вже і є мистецтво.
У першу чергу, я думаю, душа самовиражалася в співі, в іграх, у малюнках. Поступово розвивалися нові види мистецтва. Людина вже не мислила себе без поетичного слова, театру, живопису. Наприкінці XIX — початку XX століття з'явився кінематограф, який, всотавши в себе багато видів мистецтва, став самостійним і найбільш популярним його видом.
Сьогодні людина вже не може уявити собі життя без прочитаного роману, без нового кінофільму, без прем'єри в театрі, без модного шлягеру й улюбленої музичної групи, без художніх виставок... У мистецтві людина знаходить і нові знання, і відповіді на життєво важливі питання, і заспокоєння від повсякденної суєти, і насолоду. Справжній витвір мистецтва завжди співзвучний думкам читачів, глядачів, слухачів. Роман може розповідати про далеку історичну епоху, про людей, зовсім, здається, іншого і стилю життя, але почуття, якими переймалися люди за всіх часів, зрозумілі нинішньому читачу, співзвучні йому, якщо роман написаний справжнім майстром.
Нехай Ромео і Джульетта жили в далекій Вероні в дуже давні часи. Нехай друзі з "Трьох товаришів" не мої співвітчизники. Не час і не місце дії визначає моє сприйняття великого кохання і вірної дружби, описаних геніальним Шекспіром і Ремарком.
