Я вважаю, що цінність кожної людини , звичайно ж, не в тому, що вона може купити за гроші. Людьське життя не вічне, тому головна цінність- те, що проживе довше самої людини : її діти, люди, яким вона подарувала любов, справи, що до комусь.
Головна цінність життя- реалізація свого покликання, вчинки, що зробили цей світ кращим.
Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Й тому, що воно є найскладнішою формою існування, й тому, що воно унікальне й неповторне, й тому, що воно скінченне і поки що таке коротке. Життя - це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як вона зуміє розпорядитися цим даром - залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень і насолод. Але від такого життя можуть залишитись тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості. Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі й на самі лише задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів. Роблячи своє життя розумним та осмисленим, підпорядковуючи його великій меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно збільшує цінність власного життя. І навпаки, якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на багато дрібних випадкових справ, якщо вона шукає лише вигоди для себе або самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе або для самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе, то її життя й у самому кінці - перед смертю - варте стільки ж, а то й менше, як на самому початку - одразу після народження. Життя дитини, яка поки що нічого не встигла зробити, а лише потребує постійної турботи та уваги, є величезною цінністю і для її батьків, і для суспільства. По-перше, тому, що, допомагаючи стати на ноги іншій людині, батьки певною мірою вже виправдовують і власне існування, роблять його більш цінним. І всі батьки потай сподіваються, що їхні діти, коли виростуть, здійснять те, чого не змогли або не зуміли зробити вони самі. По-друге, життя, яке щойно почалося, має особливу цінність, оскільки воно необмежене у своїх можливостях. У дитини все ще попереду. Кожна дитина за сприятливих умов може стати у майбутньому видатною особистістю, зробити багато прекрасного, доброго, корисного. Тому обов’язок і батьків , і суспільства - забезпечити кожній дитині гідні умови для її розвитку. Інакше оцінюється вже прожите людиною життя. Саме близькість смерті невблаганно ставить перед людиною питання про те, заради чого вона жила, що вона зуміла або встигла зробити. Якщо життя прожито марно або зроблено лише невелику частку того доброго, що могла й зобов’язана була зробити людина, то цінність життя набагато менше, ніж вона могла би бути. Усвідомлювати це - дуже нелегко. Не слід впадати і в крайнощі, дуже часто притаманні особливо молоді, яка суворо судить про старших людей, вважаючи, що якщо хтось з них не здійснив нічого видатного, то життя його було безплідним. Не слід поспішати з висновками, бо тут легко помилитися. Життєві обставини бувають різними. Так, багато хто із старшої генерації через війну, нестачі повоєнних років прожив важке буденне життя. Будь-яка людина в старості заслуговує на шанобливе ставлення вже хоча б тому, що вона - жива людина. Й ще невідомо, як складеться життя тих, хто нині молодий і мріє про "висоти" життя, якими будуть під кінець життя вони самі.
Характерною особливістю традиційних уявлень і вірувань гуцулів, як і українців взагалі, є синкретичне поєднання християнських релігійних уявлень з язичницькими віруваннями, що існували задовго до поширених вищих релігій, зокрема християнства. ці уявлення полягають у вірі в наявність душі, духа в кожній речі чи явищі навколишнього світу. наші предки вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля населені богами та що вся природа жива, сповнена всякого дива. уявлення про бога й чорта є ключовими для християнської релігії і своєрідно відображають моральні норми: добро і зло. образи української демонології — це фантастичні істоти, наділені людськими властивостями, які можуть впливати на живу та неживу природу. найпоширенішими серед них є духи природи (польовик,-водяник, лісовик та і духи оселі (домовик, похат-ник та і ці образи ілюструють прагнення людини пояснити й упорядкувати навколишній світ, розкрити єдність людини і природи. під впливом християнства поволі стиралася різниця між чортом, домовиком, водяником, лісовиком, скарбником, але в літературних пам'ятках усе це збереглося якнайкраще. і свідченням тому є глибоке проникнення м. коцюбинського під час створення повісті «тіні забутих предків» у психологію, світогляд гуцулів, їхні вірування і звичаї. саме на багатому етнографічному матеріалі повість набула загальнолюдського, філософського звучання. початок твору своєю простотою і оповідним характером нагадує казку, адже з перших рядків повісті з'являється фантастичний елемент (іванова мати вважала, що під час пологів їй підмінили дитину на бісеня). своєрідний дуалізм — визнання двох творчих начал: добра і зла — наклав відбиток на всі уявлення героїв повісті про світ. коцюбинський вбачав джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в традиціях, айв особливостях гірської природи. природні явища стають джерелом народження фантастичних образів. так, малому іванкові привидівся щезник в і цапів, але привид зник, як тільки хлопчик перестав боятися. отже, для малих марічки та іванка світ здавався казкою. злиття язичницького і християнського світогляду найвиразніше простежується в накладанні християнських свят на обрядово-ритуальну структуру дохристиянського народного календаря. іван бачить божественне і в християнському богові, і в природі. навіть злий дух чорт постає в творі багатоликим — це й арідник, і щезник, і багато чого іншого. і всіх треба задобрити, щоб не зазнати горя в житті. так, у повісті змальовано обряд зустрічі різдва, обряд святкування святвечора, коли іван звертається до різних ворожих сил, яких він остерігався все життя, скликав до себе на тайну вечерю всіх чорнокнижників, мольфарів, лісових звірів. тут суто християнське свято різдва христова має у своєму складі ще й елементи, традиційні для язичницьких обрядів. може, саме в тому виявляється сутність назви «тіні забутих предків». олюднення, персоніфікація природних, матеріальних та психічних явищ властиві кожній релігії, оскільки в такий спосіб людина намагається пояснити все невідоме. а ожививши все незрозуміле, можна спробувати домовлятися з ним. кожна важлива справа на полонині ворожінням або іншими ритуальними діями, що їй таємничості. можливо, саме від цього й характери гуцулів таємничими. навіть обряд похорон, яскраво описаний письменником повісті «тіні забутих предків», на перший погляд здається дещо дивним. за народними віруваннями, зі смертю людини не закінчується її існування, а лише змінюється її стан. так що поховальний обряд був звернений саме до душі людини, але коли обряд оплакування і голосіння закінчився, почалися забави. напевне, так наші предки хотіли показати непереможність життя над смертю. багато уваги наші предки приділяли природним стихіям, окремим етапам життя людини, різноманітним випробуванням, явищам навколишнього світу тощо. у традиційних віруваннях, перекладах та повір'ях українців, зокрема гуцулів, елементи міфів максимально наближені до щоденного побуту селян. втрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості. отже, фантастичні образи повісті служать для створення романтичної історії, забарвленої етнографічним колоритом, і особливості психології персонажів.
Рахіра . «лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, та все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву».(автор) "сором нам робиш, саво! ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. вона погана волошка, циганка. дивися на її зуби й на її рот! як клубки з м'яса стоять їй в лиці! чи вона чим причарувала тебе? дивися, яка вона погана! чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки! "(михайло говорить саві)анна. "до писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу"." була прегарна в тій хвилі. середнього росту, з темним, як шовк, волоссям, мала на собі скромну ріклю, що, не стісняючи її в рухах, приставала пестливо до її молодої, гнучкої статі, що, на око ніжна, таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіночності."" була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. до того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. все була коло панни й вивчилася при ній всячини. панна говорила з нею, мов із рівною собі. а й стидлива була страшенно. там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(михайло) був при тім. "" на танці не ходила ніколи. була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі, а забави й розривки її сільських ровесниць були для неї цілковито чужі. не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами й товаришувала виключно з донькою докії, парасинкою. з іншими не мала що . у неї не було таємниць і любовних справ, які спонукували дівчат до шаленого дитячо-безумного сміху й переговорів."
Я вважаю, що цінність кожної людини , звичайно ж, не в тому, що вона може купити за гроші. Людьське життя не вічне, тому головна цінність- те, що проживе довше самої людини : її діти, люди, яким вона подарувала любов, справи, що до комусь.
Головна цінність життя- реалізація свого покликання, вчинки, що зробили цей світ кращим.
Живи так, ніби завтра помирати !