Объяснение:
Кінь Шептало був незвичайним конем,білим. Саме тому ,його не долюблювали в стаї,адже по їх теорії ,він був найулюбленішим конем хазяїна. Але це було через гарно виконану ,плідну роботу. Самий же герой на мою думку виявився ще й мудрішим за інших,адже коли в стаї відбувалася ,так звані бійки ,він тримався осторонь і йому найпершому спала на думку теорія про втечу.
Попри свою зраду хазяїну ,він залишався тим самим темним і непомітним конем,але варто було тільки,йому скупатися в річці ,як перед віддзеркаленням з'явилася зовсім не знайома йому постать,надзвичайно біла і чиста. Шептало ніколи не бачив себе таким .І надзвичайного зрадів цьому,але ,щось ,його все ж таки мучило. Це сум за домівкою.
І хоча це були найкращі моменти з його життя,свобода вибору,безкрайнє поле,пахощі квітів,він вирішив повернутися. Але як повертатися в такому вигляді? Що скажуть коні і головне ,що скаже хазяїн ?- звичайно хотілося показатися в новому вигляді,це б викликало більше поваги до його персони ,але так загине його яскрава особистість. Тому перед поверненням він вияалявся в багнюці ,почикавши поки висохне пісок ,щоб стати таким сірим як і раніше. Не важливо кого і ,що побачать головне ,що він знає про свою яскраву і надзвичайну особистість.
Прототипом образу Івана Сили стала реальна людина — Іван Фірцак (сценічне ім’я — Кротон), якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.
На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.
«Неймовірні пригоди Івана Сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гавриш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.