Скласти хронологічну таблицю життя П. Тичини можна так: 11 (23).01.1891 – народився у с. Піски Чернігівської губернії. З 1897 – навчання у земській початковій школі. 1900 – стає співаком хору у Єлецькому монастирі. 1906, червень – помирає батько. 1906 – пише вірш «Сине небо закрилося». 1907 – закінчує училище. 1907-1913 – навчання в Чернігівській духовній семінарії. 1912 – вперше друкується твір «Ви знаєте, як липа шелестить». 1913 – друкує оповідання «Спокуса», «Богословіє», «На ріках вавілонських». 1913-1917 – навчання у Київському комерційному інституті (економічний факультет). 1914-1916 – працює рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро. 1917 – працює завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада». 1918-1919 – працює завідувачем відділу поезії журналу «Літературно-науковий вістник». 1919 – друкує першу збірку – «Сонячні кларнети». 1920 – працює завідувачем літературної частини Першого державного драматичного театру УСРР. 1924 - працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка. 1923 - переїздить до Харкова, входить до літературної організації «Гарт». 1927 – входить до організаії ВАПЛІТЕ. 1934 – переїздить до Києва і поселяється в будинку письменників Роліт. 1941 – письменника було евакуйовано до Уфи у зв’язку з початком війни. У кінці 1950-х й 1960-ті – виступає з критикою шістдесятництва. 16.09.1967 – помер у Києві.
Мелашка, порівняно з іншими персонажами, має чи не найбільше позитивних рис. Упродовж усього твору автор співчуває героїні, змальовує її привабливими, теплими барвами. На відміну від Мотрі, Мелашка походить з убогої сім'ї, для неї навіть звичайна простора хата Кайдашів здалася раєм. У поведінці і в мові Мелашки підкреслюється привітність і лагідність. Письменник змалював Мелашку з поетичною душею і ласкавим серцем. Часом вона в свою мову несамохіть вкидала слова пісень».
Умови, у яких виростала Мелашка, значно гірші, ніж ті, і яких жили Кайдаші. Для показу бідності Балашів Нечуй-Левицький надає влучні деталі: похилена стара хата, купа дітей, біля яких треться обстрижена од голови до самого хвоста кішка, хліб «чорний як земля, глевкий та несмачний». Тяжке життя випало на долю Мелашки і в свекрухи, яка поводиться з нею, мов з наймичкою, а «словами б'є гірше, ніж кулаками». Свекруха не пускала її навіть у неділю на побачення з батьками, Мелашка відчувала себе в неї невільницею.
Спокійна вдачею, Мелашка змовчувала на образи свекрухи іМотрі; «Вхатігризла свекруха, в сінях та надворі стерегла її Мотря».
Потрапивши до Києва, Мелашка вирішує залишитися там, щоб пожити на волі, хоча тяжко переживає розлуку з чоловіком. Ця невдала втеча кінчається тим, що Мелашка повертається в сім'ю сварливої Кайдашихи і починає навчатись у неї грубого поводження з людьми.
Проте навіть в умовах родинної колотнечі, Мелашка стриманіша за Мотрю. Поступово Мелашка переймає звички, лайливу мову, грубість, що існували в сім'ї Кайдашів. Наприклад, коли Мотря за бідне походження називає її дітей старцями, Мелашка відповідає: «Брешеш, брешеш, як стара собака. Та й брехати добре не вмієш. У тебе до того розуму та хисту нема...»
