На мою думку, щоб вижити, людина зобов’язана навчитися перебувати в злагоді з природою.
По-перше, вона сама є часточкою природи, тобто її існування залежить і від навколишнього середовища, і від екології планети в цілому. Яскравим прикладом своєрідного художнього осмислення думки про те, що можна жити в гармонії з природою й не шкодити їй, є твір Даніеля Дефо «Робінзон Крузо». Автор описує побут і діяльність людини, яка випадково потрапила на безлюдний острів. Здавалося б, вижити немає шансів, проте головний герой пристосувався до свого нового середовища й, використавши можливості довкілля та здобутки цивілізації, зумів забезпечити для себе порівняно високий рівень життя.
По-друге, розробляючи щоразу нові й нові технології, людина лише ціною власних помилок, а іноді навіть глобальних катастроф, навчається передбачати наслідки впровадження власних винаходів, тобто поступово розуміє необхідність розвитку екологічної свідомості.
Прикладів цього є чимало й у сучасному житті, і в історії. Ідеться насамперед про те, що життя можливе без деяких винаходів, що їх можна використовувати на благо природи, що впроваджувати їх варто лише тоді, коли створено необхідну систему захисту від згубного впливу їх на довкілля. Так, російський учений Ігор Курчатов, один із розробників атомної бомби, усвідомивши наслідки свого винаходу, став боротися за використання атомної енергії для мирних цілей. Але мені не відомі, на жаль, випадки, коли вчені відмовлялися від своїх винаходів задля збереження довкілля.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що природа може існувати без людини, а людина без природи — ні. Саме тому кожен, хто живе на Землі, має прагнути до гармонійного співіснування з довкіллям і зобов’язаний піклуватися про збереження багатств планети.
Сьогодні я Вам розповім свою історію про могутнього Івана Силу.Іван - звичайний сільський хлопчина, виріс у сім'ї вчительки й письменника. Всі зараз подумать,, Про що ж цей твір? ". Я Вам відповім..
Іван Фірцак - справжнє ім' я хлопчини, працював майстром по ремонту взуття. Тоді він не був відомий, як Іван Сила. Це прізвисько, він отримав, коли вони з один хлопчиною(його одноклассником) побилися, тоді й він і отримав інше ім' я Сила.
Іван-полюбляв їздити до своїх батьків, які залишились у селі, а Сила переїхав до міста.
Коли Іван сів у потяг, розложив вже свої речі, раптом зупиняються раптом зупиняється потяг! Всі були налякані, а Іван встав і пішов, виявилось почала горіти кабіна водія потяга. Іван заліз у вогонь і дістав водія. Водій був обпечений, майже весь. Це була не поїздка, а щось нереальне! Всі плакали, всі у бруді. Здавалось, життя закінчилось.
Після цього випадку, Івана Силу, нагородили медаллю, й він посів велике місце у державі.
Объяснение: Чем смог тем
Усім відомо, що зараз ХХІ століття, і сьогодні співають сучасних пісень популярних відомих виконавців. Однак народні пісні не зникають із нашого життя. Що ж служить причиною цього?
Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала у пісні. Особисті почуття втілено у ліричних піснях, роздуми про тяжку долю та працю – в бурлацьких та наймацьких, радість від багатого урожаю – в обжинкових, любов до дитини – у колискових… Скільки їх – народних пісень – важко навіть уявити. І у кожній з них – щось особливе, незвичайне, до болю рідне:
Стоїть явір над водою, в воду похилився.
На козака пригодонька, козак зажурився…
Слухаючи слова цієї пісні, мимоволі уявляєш собі сміливого та дужого козака, який нагадує міцний кремезний явір. Дівчина ж у піснях найчастіше порівнювалася з вербою чи калиною – символами України та ніжності і краси.
Багато письменників використовували та й зараз використовують мотиви народних пісень у своїй творчості. Згадаймо інтимну лірику І. Франка чи його цикл поезій «Веснянки», «Колискову» Лесі Українки чи балади Т. Г. Шевченка.
Крім цього народні пісні завжди цікавили літературознавців. Немало відомо фольклористів та українських письменників, які захоплювалися збиранням та записом народних пісень. Це, знову ж таки, І. Я. Франко, Г. Квітка, І. Вагилевич та Я. Головацький. За матеріалами,які вони зібрали, укладено чимало збірок українських народних пісень.
Не можна згадати жодної родини, де б не співалися українські пісні. У кожній сім ї над колискою лунає перша пісня, яку чує дитина від матері – колискова. І часто це саме та колискова, яку співала ненька мамі цієї дитини, а їй – її мати… Так українські пісні і дійшли до нас – з покоління в покоління, з уст в уста… Росте дитина, а пісні народні залишаються з нею. Хто ж не знає вічного:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка…
Дитина виростає, закохується , і ллється ніби з самої душі:
Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай…
Потім весілля, народні обряди, весільні пісні… І знову над колискою молода мати ніжною споконвічною неньчиною колисковою закликає своїй дитині щастя та долі… І так – з роду в рід, з покоління в покоління…
Тож і не зникає народна пісня, і ніякі сучасні мелодії не зможуть її замінити, бо в ній – історія нашого народу, його душа, його слава!