Українські народні пісні є невмирущим джерелом вічної зваби, вони завжди лунають над нашими рідними просторами і легко злітають на крилах мелодій далеко за межу української землі. Без народних пісень взагалі неможливий повноцінний духовний розвиток людини та її життя. Пісню згадують старі і молоді, в колективі і на одинці, у будні і свята. Адже саме народні пісні володіють незвичайною здатністю полонити серця людей, саме вони мають крила, мелодію і слово. Саме пісні окрилюють бажання і підносять настрій, овівають радістю відпочинок і надихають у праці, тамують душевну біль і розраджують у горі, множать сили у боротьбі і не дають нам впасти духом. «Нема кращих співаночок, яку нашім краю», – пишаються перед усім світом рідною піснею українці.
Завдяки особливостям української народної пісні ми не тільки отримуємо невмируще джерело мудрості, але й єднають нас з родом, своїм народом і усім світом. А завдяки найдавнішім з найдавніших пісень, колядкам і щедрівкам, ми отримуємо можливість повернутися до минулого, до життя наших предків, краще зрозуміти все, що було у середньовіччі. Щедрівки і колядки найчастіше прославляють звичайну трудову людину, бажаючи добрим господарям статків і щастя, роблячи це щедрими кольорами поетичного домислу. Високою поезією в них овіюється постать української жінки, справжньої господині. Вона облагороджує все навколо, до чого б не доторкнулися її руки:
«По дрова пішла – золото внесла, По воду пішла – мед-вино принесла».
Не менш невтомний трудар та ще й воїн-богатир і красень, у якого може закохатися навіть королівна, – український парубок. У українського хлопця в піснях все незвичайне – і сила, і зброя, і кінь. А ось образи дівчат огорнені в народних українських піснях серпанком захоплення й ніжності, вони зачаровують нас поставою, працьовитістю і вродою.
З приходом весни по українській землі линули весняні пісні, так звані веснянки, усі до одної сповнені радісного і світлого відчуття відродження природи після зими:
«Розлилися води на чотири броди, Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!».
Весняне відновлення природи завжди викликало надію і радість, тривожило молоді серця і вкладало в них надію на краще майбутнє. Лірична українська пісня несе в собі велику народну мудрість и високі моральні цінності. Герої народних пісень завжди були на боці скривджених, розрахунку в них протиставляється кохання, багатству – краса. Українська народна пісня поетизує вірність, щирість почуття, щедрість, доброту і працьовитість.
Наша рідна пісня була в походах по шляхам ратної слави, в кривавих січах, вона злітала з вуст кобзарів під тихий гомін кобзи, вона розповідала про героїв українського народу – Гонту і Залізняка, Кривоноса і Хмельницького, Дорошенка і Вишневецького. Українська народна пісня завжди була спільницею повстанців і борців за незалежність, чумаків, солдатів, жовнірів і заробітчан. Вона яскраво відображала і неволю, і кріпаччину, і важку долю українського трудового народу.
Пісні українського народу набули широкої слави та користуються популярністю у всьому світі, тому нас повинна переповнювати національна гордість, як переповнювала вона колись відомого українського письменника і драматурга О. П. Довженка: «Навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно».
Линуть звуки благовісні, В’ється радість, наче птах. Наша дума, наша пісня Не загине у віках»
– відлунює словам О. Довженка вірш М. Рильського. Тому ж нехай українська пісня живе не тільки в наших серцях і побуті, але й на сцені і в безмежному просторі радіоефіру, нехай вона у первозданному вигляду підкорює простір Інтернету і соціальних мереж, приваблюючи нових прихильників серед молоді, серед таких, як ми.
Юлько приятель Славка Беркути. В творі він постає розумником,але зарозумілим, добре малює коней, але приховує це від батьків, гордий, в очах Юлька Славко постає ворогом, якому він мститься підлістю за те, що вважає Славкове життя надто простим порівняно зі своїм. Юлько має батьків, які вважають його особливим серед інших дітей, не цікавляться тим, що любить їхній син.А Славко має добрі, довірливі, спітчутливі стосунки з батьками. Він добрий товариш, знавець природи, борець за правду, готовий долати труднощі. Має також свої захоплення, як Юлько. Спільні риси: хлопці мають певні захоплення: Юлько любить таємно малювати, а Славко захоплюється спалеологією та фехтуванням. Двоє мають спільну подругу- Лілі, троє навчаються в одному класі. Зростають в повноцінній сім'ї. Відмінне: батьки Юлька наказують вчитися, щось робити йому, а батьки Славка просять. Юлько не дотримує свого слова, навіть робить вигляд, що нічого не сталося, а Славко навпаки. Славко намагається добре ставитись до природи, а Юлько зневажає.
Можно написати так: Мій улюблений герой твору Ярослава стельмаха " Митькозавр з Юрківки" це Митько. Бо він хоробрий сильний та розумний. Навіть коли він зустрів ту потвору на озері він не злякався а почав захищати свого друга та себе. Мене дуже вразила його поведінка якби я був на його місці я б почав бігти зісвоїм товаришем. Та його друг Сергій вони дружать з першого класу, можносказати друзі нерозлий водою. Митько насправді хорошийдруг якщо він погодився узяти з собою товариша у село навіть якщо йому не вдасця відпроситися. Ще мабуть він дуже хочить багато знати бо тоді убібліотеці він читав книги про тварин Юрківки. Загалов я вражена Митьком та його вчинками я дуже хотілаби бути схожа нього.
Завдяки особливостям української народної пісні ми не тільки отримуємо невмируще джерело мудрості, але й єднають нас з родом, своїм народом і усім світом. А завдяки найдавнішім з найдавніших пісень, колядкам і щедрівкам, ми отримуємо можливість повернутися до минулого, до життя наших предків, краще зрозуміти все, що було у середньовіччі. Щедрівки і колядки найчастіше прославляють звичайну трудову людину, бажаючи добрим господарям статків і щастя, роблячи це щедрими кольорами поетичного домислу. Високою поезією в них овіюється постать української жінки, справжньої господині. Вона облагороджує все навколо, до чого б не доторкнулися її руки:
«По дрова пішла – золото внесла,
По воду пішла – мед-вино принесла».
Не менш невтомний трудар та ще й воїн-богатир і красень, у якого може закохатися навіть королівна, – український парубок. У українського хлопця в піснях все незвичайне – і сила, і зброя, і кінь. А ось образи дівчат огорнені в народних українських піснях серпанком захоплення й ніжності, вони зачаровують нас поставою, працьовитістю і вродою.
З приходом весни по українській землі линули весняні пісні, так звані веснянки, усі до одної сповнені радісного і світлого відчуття відродження природи після зими:
«Розлилися води на чотири броди,
Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!».
Весняне відновлення природи завжди викликало надію і радість, тривожило молоді серця і вкладало в них надію на краще майбутнє.
Лірична українська пісня несе в собі велику народну мудрість и високі моральні цінності. Герої народних пісень завжди були на боці скривджених, розрахунку в них протиставляється кохання, багатству – краса. Українська народна пісня поетизує вірність, щирість почуття, щедрість, доброту і працьовитість.
Наша рідна пісня була в походах по шляхам ратної слави, в кривавих січах, вона злітала з вуст кобзарів під тихий гомін кобзи, вона розповідала про героїв українського народу – Гонту і Залізняка, Кривоноса і Хмельницького, Дорошенка і Вишневецького. Українська народна пісня завжди була спільницею повстанців і борців за незалежність, чумаків, солдатів, жовнірів і заробітчан. Вона яскраво відображала і неволю, і кріпаччину, і важку долю українського трудового народу.
Пісні українського народу набули широкої слави та користуються популярністю у всьому світі, тому нас повинна переповнювати національна гордість, як переповнювала вона колись відомого українського письменника і драматурга О. П. Довженка: «Навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно».
Линуть звуки благовісні,
В’ється радість, наче птах.
Наша дума, наша пісня
Не загине у віках»
– відлунює словам О. Довженка вірш М. Рильського.
Тому ж нехай українська пісня живе не тільки в наших серцях і побуті, але й на сцені і в безмежному просторі радіоефіру, нехай вона у первозданному вигляду підкорює простір Інтернету і соціальних мереж, приваблюючи нових прихильників серед молоді, серед таких, як ми.