Справжня людина – це, мабуть, чуйна і обачна людина, яка вміє бачити прекрасне і робити добро. Вона не прагне виділятися, хоча в душі знає, що чимось не така, як всі звичайні люди. Ця людина вміє творити. Не важливо, що. Але те, що вона робить, завжди естетично виразне. Вона цінує друзів, поважає старших і вірить у щастя. Не знаю навіть, чому, але у цієї людини повинна бути приваблива зовнішність. Бо гіpко, на мій погляд, людина буває ідеальна всередині, а потворна – ззовні. Її зовнішність повинна вабити, притягати, а не відштовхувати. Часто ми говоримо: «ти справжній друг», «ти справжній герой». А чи задумувалися над тим, яка це людина – справжня і як нею стати? Для мене це Людина з великої букви, яка робить користь і собі, і ближнім. Вона повинна творити добро. І не тільки в умовах лихоліття. Хіба мало випробувань випадає у повсякденному житті? Щоб бути справжньою людиною, потрібно, перш за все, бути людяним. Мабуть, кожен із нас бачив, як якийсь лобуряка мучить кошеня чи іншу беззахисну тваринку? Та чи кожен може зупинити його? Справжня людина стає до боротьби за чуже щастя, адже ще Платон стверджував: Здобуваючи щастя для інших, ми знаходимо його для себе:. Справжня людина завжди виручить і до Чи то старій бабусі принесе хліба, чи малому сусіду з домашнім завданням. Головне – до Справжня людина цінує життя. Вона живе одним днем. Але за свій день встигає корисно попрацювати. Зараз, так вважаю, дуже важко стати справжньою людиною. Бо таких залишилося не багато. Зокрема це ті, що відчули на собі горе, страждання. Тож к сучасному житті нам, молоді, немає з кого брати приклад. Бо здобуваючи щось, ми йдемо «по головах» інших людей. Заради грошей і статку, через ревнощі, заздрість, ми вбиваємо, нищимо, крадемо. Візьмімо й такий приклад. Хворих у світі багато. А чому наше медичне обслуговування таке дороге? Чому лікарі говорять: «немає грошей – ідіть додому, за «так» нічого не зробимо». Невже їм не хочеться до врятувати? А головне – чи можна таких людей назвати справжніми? Бути Людиною – значить жити високодуховним, цілеспрямованим життям, мати свою незламну життєву позицію. Але ще більшої поваги заслуговує така Людина, якщо вона не зреклася людяності після всіх життєвих іспитів.
Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помилках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизуватися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юрко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його турбота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно говорять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив нерозсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, прислухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.
Хтось каже, що щастя - ... ...це здоров’я, своє та близьких, та можливість давати і дбати про когось. Але ж багато хворих, які самі можливо без чиєїсь до не можуть зробити багато речей , скажуть, що вони щасливі і вчать радіти життю інших. В чому їх щастя ? ...можливо відчутті, що є хтось хто тебе любить і піклується.»Найбільше щастя в світі – впевненість в тому, що Тебе люблять. В. Гюго» Проте є люди у яких нема рідних та близьких, і вони не можуть впевнено сказати, що мають справжнього друга. Та й серед цих людей є щасливі. Вони також знаходять щастя. ...це гроші. Але хіба бідні – не щасливі? Вони звичайно не можуть собі дозволити багато того, що дозволяє собі багатий. Не пам’ятаю де почув таку фразу, що щастя не втому , щоб отримати того чого не маєш, а радіти з того що маєш. «Щастя не в тому, щоб робити завжди, що хочеш, а в тому, щоб завжди хотіти те, що робиш. Л. Толстой». Можна перелічити ще багато визначень, кожен щось би добавив своє, і за цитувати когось з філософів чи просто відомих особистостей. Та ця різноманітність визначення щастя показує, що ми не знаємо що це і воно нам не знайоме. Знайдуться ті хто заперечить... і правильно, ми ж щось відчуваємо, напевне не одноразово переживали ту мить радості і піднесення, яка є одиницею виміру щастя. Щастя – це стан душі. Щастя - це коли виходиш на вулицю і не залежно від пори року і погоди для тебе весна, сонце... і в середині немов літають метелики. Якщо ви чуєте себе щасливим, не аналізуйте свого щастя. Це все одно, що обскубти пелюстки квітки, щоб краще бачити її красу. Хочеш бути щасливим, будь ним.
Справжня людина – це, мабуть, чуйна і обачна людина, яка вміє бачити прекрасне і робити добро. Вона не прагне виділятися, хоча в душі знає, що чимось не така, як всі звичайні люди. Ця людина вміє творити. Не важливо, що. Але те, що вона робить, завжди естетично виразне. Вона цінує друзів, поважає старших і вірить у щастя.
Не знаю навіть, чому, але у цієї людини повинна бути приваблива зовнішність. Бо гіpко, на мій погляд, людина буває ідеальна всередині, а потворна – ззовні. Її зовнішність повинна вабити, притягати, а не відштовхувати.
Часто ми говоримо: «ти справжній друг», «ти справжній герой». А чи задумувалися над тим, яка це людина – справжня і як нею стати? Для мене це Людина з великої букви, яка робить користь і собі, і ближнім. Вона повинна творити добро. І не тільки в умовах лихоліття. Хіба мало випробувань випадає у повсякденному житті? Щоб бути справжньою людиною, потрібно, перш за все, бути людяним. Мабуть, кожен із нас бачив, як якийсь лобуряка мучить кошеня чи іншу беззахисну тваринку? Та чи кожен може зупинити його? Справжня людина стає до боротьби за чуже щастя, адже ще Платон стверджував: Здобуваючи щастя для інших, ми знаходимо його для себе:.
Справжня людина завжди виручить і до Чи то старій бабусі принесе хліба, чи малому сусіду з домашнім завданням. Головне – до Справжня людина цінує життя. Вона живе одним днем. Але за свій день встигає корисно попрацювати.
Зараз, так вважаю, дуже важко стати справжньою людиною. Бо таких залишилося не багато. Зокрема це ті, що відчули на собі горе, страждання. Тож к сучасному житті нам, молоді, немає з кого брати приклад. Бо здобуваючи щось, ми йдемо «по головах» інших людей. Заради грошей і статку, через ревнощі, заздрість, ми вбиваємо, нищимо, крадемо.
Візьмімо й такий приклад. Хворих у світі багато. А чому наше медичне обслуговування таке дороге? Чому лікарі говорять: «немає грошей – ідіть додому, за «так» нічого не зробимо».
Невже їм не хочеться до врятувати? А головне – чи можна таких людей назвати справжніми?
Бути Людиною – значить жити високодуховним, цілеспрямованим життям, мати свою незламну життєву позицію. Але ще більшої поваги заслуговує така Людина, якщо вона не зреклася людяності після всіх життєвих іспитів.