Написать переказ . розум та щастя ішли собі десь розум та щастя та й засперечались, розум каже, що він сильніший, а щастя — що воно. сперечались вони, сперечались та й розійшлись. щастя пішло у ліс, а розум пішов та одному хлопчикові і вліз у голову. от віддає батько того хлопчика у шевці. побув він у шевцях з тиждень — уже всьому й навчився. — оддайте,— каже,— тату, ще чому другому вчитись. віддав його батько у кравці, він і там чи побув з тиждень, уже зумів і покроїти, і пошити. тоді віддав його батько вчитись ще годинники робити. він і того щось скоро навчився. от раз той його хазяїн від'їжджає — а він вже на жалуванні служив — та й наказує хлопцеві, щоб він, поки той вернеться, зробив стільки там годинників, а що зостанеться припасу, то, як схоче, то і собі зробить. от він як заходився, живо поробив, ще й собі вигадав, та такий утнув, що у двадцять п'ять років тільки раз і заводиться, та як завів, то і ключик туди усередину заховав і зачинив там. приїхав ось хазяїн — усе пороблено, він забрав ті годинники та й повіз десь на ярмарок, і його з собою узяв. той же хазяїн свої годинники розпродав то панам, то іншим людям, а той хлопець свій продав самому цареві, та як забрав гроші, то й пішов десь аж за границю. а той годинник, як вийшло йому двадцять п'ять років, зупинився і не б'є. зараз послали за майстром, так ніхто ради йому не дасть. кинулися до того хлопця, а про нього чутка вже скрізь пішла. він як приїхав, того ключика зараз знайшов і знову на двадцять п'ять років пустив. цар і полюбив його. — живи,— каже,— у мене. дав йому горницю і прислугу, усе чисто. от раз цар від'їжджає та й каже йому: — усюди ходи, а он у ту комірку не ходи. а там за стіною була замурована царівна; то її сам цар туди замурував і хотів, щоб її позаочі сватали. хто приїде сватати, то йде у ту комірку та й є до неї крізь стіну; як вона озветься, то за того їй і йти. от стільки вже царів і якого люду не приїздило, ні до кого вона не озивається. а коло тих дверей такі стояли, що тільки який з тієї комірки, вони зараз голову йому зрубають та на палю і настромлять. так ото цар його шкодував та й заказав туди ходити. ось він ходив, ходив. «дай,— думає,— зайду». увійшов у ту комірку, аж стоїть стіл, а на столі свічечка горить: він і говорить до свічі: — здорова була, свіча! — здоровий, майстре! — сам собі і одказує, а царівна почула та за стіною: — так, так, так. — та це я давно знаю, що так, так, так, а от як нас було троє: — один швець, другий кравець, а третій майстер, та й пішли у ліс, аж стоїть пень. майстер заходився та й зробив з нього чоловіка, кравець одежу пошив, а швець взув. а вона за стіною: — так, так, так. як дала ото згоду, він і пішов собі. а на дверях там була така табличка, що як ото вона скаже хоч слово, зараз на табличці само і напишеться. от пани й побачили, що вона їм не давала згоди, а дала он кому. — давай його,— кажуть,— знищимо. тільки він на двері, а вони за нього, беруть голову його рубати. а розум бачить, що горе, як вискочить з голови та у ліс. знайшов там щастя. тут і цар вернувся, розібрали діло, і став він тоді цареві за зятя.
