Історичні пісні — це твори героїчного епосу, які розповідають про конкретні, типові для певної історичної епохи події, про дії відомих в історії осіб, що виступають під власним або вигаданим ім'ям. В історичних піснях нерідко йдеться і про безіменних героїв, які, проте, пов'язані з характерними подіями того чи іншого періоду суспільного життя, з подіями, конкретність яких з бігом часу стерлась і набрала узагальнення. Героїко-патріотичним характером народні історичні пісні близькі до дум, але в них йдеться переважно про конкретні історичні події і явища, про історичних осіб, які виступають під своїм власним ім'ям (Хмельницький, Кривоніс, Нечай, Довбуш, Кармалюк тощо). На відміну від дум пісні мають чітку строфічну (куплетну) ритмомелодичну будову, правильне римування. Елементи епосу і лірики в історичних піснях поєднуються то з перевагою розповідного начала, то ліричного. Епічність зближує історичні пісні з думами.
Виконуються історичні пісні і соло, і хором.
Історична пісня являє собою особливий жанр, відмінний від дум. У формальному відношенні її характеризують такі риси: куплетна побудова; рими, віршовані розміри, властиві українським пісням.
Українські історичні пісні виникли в XV ст. У них широко використані поетичні традиції героїчного епосу Київської Русі та ліричної пісні.
Історичні пісні, як і думи, часто виступають своєрідним художнім історичним документом окремої епохи, бо лише з нього можна скласти реальне уявлення про ту чи іншу подію. До кращих належать такі з них: «Зажурилась Україна, що нічим прожити», «Гей, не дивуйтесь, добрії люди», «Чи не той то хміль».
Так, наприклад, пісні про боротьбу з турками і татарами майже з літописною дбайливістю змальовують перед нами картини лихоліття в Україні XV століття («Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш», «За річкою вогні горять», «Ой, Морозе, Морозенку» тощо). Не менш майстерно складено пісні про боротьбу з польською шляхтою, знайомлячи нас 3 уславленими історичними особами, героями: Максимом Кривоносом, Іваном Богуном, Данилом Нечаєм та іншими. Але з особливою любов'ю і повагою створили невідомі автори образ Богдана Хмельницького, що став символом визвольної боротьби українського народу 1648-1654 років:
Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б'ється.
Гей, поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Суть подій в історичних піснях висвітлюється з точки зору народних мас. Народні маси в піснях по-своєму оцінювали відомих в історії осіб, славили подвиги кращих синів народу у боротьбі проти всякого гніту, за вільне, щасливе життя, опоетизовували їх віддане служіння батьківщині.
Спільним для всіх історичних пісень, по-перше, є те, що ідейно-тематичний зміст їх більше, ніж інших жанрів народної поезії, збагачується відображенням історичних подій, фактів, явищ і процесів, по-друге, те, що основу їх змісту становить багатовікова героїчна боротьба народу за незалежність батьківщини, за звільнення від соціального і національного гноблення.
Нев'януча краса української пісні
Із давніх-давен уславилась земля українська піснями, які передавалися від покоління до покоління, від матері до дітей бережно, як найцінніші реліквії. Пісні розкривали духовний світ народу, його прагнення і сподівання, горе і радощі, давали сили в труді і боротьбі за визволення.
"Українська народна пісня, - писав М. Стельмах, - увібравши в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздуми і найніжніші почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоційне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями мелосу..."
Доля української пісні сумна і велична. Незважаючи на перешкоди і лихоліття, вона вистояла і продовжує чарувати красою нові покоління. Кожна пісня, мов іскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збірки "Найкращі пісні України" Михайло Шевченко: "Вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовності - має дух!"
Народна пісня - це насамперед історія України та невмирущість душі народної, це світ життя і боротьби, надій і сподівань, які не покидають людину і в найтяжчі часи.
Минають століття, змінюються суспільні устрої, потрясають світ війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші зі своїми смаками й уподобаннями. А народна пісня залишається, даруючи свою красу та неповторність.
В цьому році зима Не вдягала білої свити. Часом вже й приміряла, Та хтось її зразу крав. Пошукала, поплакала... Що ж робити? — Бідувала в старій Із тодішніх зів'ялих трав. Як коли лютувала, Стелила рядно1 ожеледиць2 Сперечалася з морем, Несла сум'яття вітрів. Все збиралась на силі, Та не встигла огледіться, Як проснулись дерева І на Одрі3 лід потемнів. Крига буйно ломилась У відкриті двері протоки. Лід кришився, б'ючись об каміння берегове... І нарешті по Одрі — темній, широкій — на останній крижині самотня чайка пливе. - Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря? Чайки держаться гурту, А ти відпливеш одна. А крижина тонка. А крижина майже прозора... Ну, а що, як її Підмиє вода весняна? Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила? Затріщить і відломиться... Піде вода кругами... — Дивна людино! Я ж маю крила. Нащо крилатим ґрунт під ногами?
Свій геніальній твір – кіноповість «Україна в огні» Олександр Довженко створив у 1943 році. Письменник на власні очі бачив усе, про що писав: бачив, як палали хати і гіркі сльози на очах у молодиць, що лишалися вдовами. У своєму творі він описав страждання народу і формування його волі до перемоги. Але не тільки історичну цінність має кіноповість. Романтична історія про кохання, що почалося на початку війны – одна із сюжетних ліній твору. Молода Олеся не хотіла дістатися німцям і попросила одного з танкістів провести з нею ніч. «Якийсь хвилюючий сором все ж таки сковував і не покидав його, а її неначе ні. Вона і соромилась, і ні... Вона сповняла свій, одній лиш їй начертаний закон». Саме так почували себе герої, але наступні дії дівчини «розтопили лід». Вона приклала руку хлопця до свого серця і цей жест об’єднав їх. Вранці вони мусили розпрощатися, але Олеся була щасливою і казала, що спробує у майбутньому знайти Василя, а він обіцяв їй вернутися. Їхне кохання почалося з прохання і зберігалося протягом всього твору. Поранений і непритомний Василь марив дівчиною, що напоїла його водою з відра і запросила до хати. Навіть роки розлуки не стерли з його почерствілого у боях серця ніжної любові до тендітної Олесі. Сама ж дочка Лавіна Запорожця пережила також багато і рідше згадувала свого першого хлопця, намагаючись вижити у палаючому світі. Вона посивіла, очерствіла и постаріла, але все ж таки повернулася на місце, де колись була її домівка. Там же, у спаленій Тополівці вона знову зустріла танкіста Василя. Вони обидва змінилися, але їх любов такою і лишилася. Чому? Адже любов сильніша, ніж усе інше. Вона торжествує навіть на війні, що і сказав Олександр Довженко.
Історичні пісні — це твори героїчного епосу, які розповідають про конкретні, типові для певної історичної епохи події, про дії відомих в історії осіб, що виступають під власним або вигаданим ім'ям. В історичних піснях нерідко йдеться і про безіменних героїв, які, проте, пов'язані з характерними подіями того чи іншого періоду суспільного життя, з подіями, конкретність яких з бігом часу стерлась і набрала узагальнення. Героїко-патріотичним характером народні історичні пісні близькі до дум, але в них йдеться переважно про конкретні історичні події і явища, про історичних осіб, які виступають під своїм власним ім'ям (Хмельницький, Кривоніс, Нечай, Довбуш, Кармалюк тощо). На відміну від дум пісні мають чітку строфічну (куплетну) ритмомелодичну будову, правильне римування. Елементи епосу і лірики в історичних піснях поєднуються то з перевагою розповідного начала, то ліричного. Епічність зближує історичні пісні з думами.
Виконуються історичні пісні і соло, і хором.
Історична пісня являє собою особливий жанр, відмінний від дум. У формальному відношенні її характеризують такі риси: куплетна побудова; рими, віршовані розміри, властиві українським пісням.
Українські історичні пісні виникли в XV ст. У них широко використані поетичні традиції героїчного епосу Київської Русі та ліричної пісні.
Історичні пісні, як і думи, часто виступають своєрідним художнім історичним документом окремої епохи, бо лише з нього можна скласти реальне уявлення про ту чи іншу подію. До кращих належать такі з них: «Зажурилась Україна, що нічим прожити», «Гей, не дивуйтесь, добрії люди», «Чи не той то хміль».
Так, наприклад, пісні про боротьбу з турками і татарами майже з літописною дбайливістю змальовують перед нами картини лихоліття в Україні XV століття («Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш», «За річкою вогні горять», «Ой, Морозе, Морозенку» тощо). Не менш майстерно складено пісні про боротьбу з польською шляхтою, знайомлячи нас 3 уславленими історичними особами, героями: Максимом Кривоносом, Іваном Богуном, Данилом Нечаєм та іншими. Але з особливою любов'ю і повагою створили невідомі автори образ Богдана Хмельницького, що став символом визвольної боротьби українського народу 1648-1654 років:
Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б'ється.
Гей, поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Суть подій в історичних піснях висвітлюється з точки зору народних мас. Народні маси в піснях по-своєму оцінювали відомих в історії осіб, славили подвиги кращих синів народу у боротьбі проти всякого гніту, за вільне, щасливе життя, опоетизовували їх віддане служіння батьківщині.
Спільним для всіх історичних пісень, по-перше, є те, що ідейно-тематичний зміст їх більше, ніж інших жанрів народної поезії, збагачується відображенням історичних подій, фактів, явищ і процесів, по-друге, те, що основу їх змісту становить багатовікова героїчна боротьба народу за незалежність батьківщини, за звільнення від соціального і національного гноблення.
Нев'януча краса української пісні
Із давніх-давен уславилась земля українська піснями, які передавалися від покоління до покоління, від матері до дітей бережно, як найцінніші реліквії. Пісні розкривали духовний світ народу, його прагнення і сподівання, горе і радощі, давали сили в труді і боротьбі за визволення.
"Українська народна пісня, - писав М. Стельмах, - увібравши в себе і грозовий, і барвінковий ласкавий світ, історію і побут, болючі роздуми і найніжніші почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоційне слово з незбагненним чаром, з незбагненними таємницями мелосу..."
Доля української пісні сумна і велична. Незважаючи на перешкоди і лихоліття, вона вистояла і продовжує чарувати красою нові покоління. Кожна пісня, мов іскра, викресана з душевних глибин, проникає в саме серце, бо, як сказав укладач збірки "Найкращі пісні України" Михайло Шевченко: "Вона має те велике, єдине, що не вмирає, що гукає, об'єднує, паморочить жагучим почуттям духовності - має дух!"
Народна пісня - це насамперед історія України та невмирущість душі народної, це світ життя і боротьби, надій і сподівань, які не покидають людину і в найтяжчі часи.
Минають століття, змінюються суспільні устрої, потрясають світ війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші зі своїми смаками й уподобаннями. А народна пісня залишається, даруючи свою красу та неповторність.